Жбурнув картуза в траву. Дрімуча чурча-бурда затягнулася, якась кавалькада на танках, караул, аврал, армада України за валками на тягачах, з лавками та лагами. Така магура витяглася за чумаками всюди. Там кавкнув бунт кавказу, Там курять люди за кагана з радістю. Свята мазара, так, надбав я ярма на мажах та тулуб, а гадюча зрада надбала круту яхту та бунчук бурята. Нам крумкаюча жаба впала в кварту. Заглянь. Справжня кам'яна кагарлючка стара. Як глянув - на маршалку, ця наша кам'яна баба в калданах. А там - санжар в кущах. А була така палаюча жага на хмарах. А баба запрягала нам пращура за дюка. А зараз така крупна - брава дюра вулкана. Забув, траплявся пан на займах. У яругах чув сяючу затраву на лугах. Баба така гаряча в руках та злюча в груддях, а бураста, як калач, жагуча, стара баба, брусната в знадах. Туман, впала на вал тягуча бабуляра. Бачу набрязкала каурму з барана. Затягла трясуча баба-яга в буранах. Аж край, крупата, руйнуюча бандючка. Була базарна, на крупах, лаюча на куплях. Нахапалась бабруль бабла, кругляча сума. Крутнулась мажара, на гуляках-загулах. Худа душа, як вчула, блавута маджама. Пахуча стара хата, а кагла як зряча лагута. Брутальна, бурдючна з бундюком. Слаба, руйнуюча кагал, п'янюча. Пульсуюча павуча збруя. Надумав я. Ядуча кляча буравна заплакала, малюк в штанах - слуга. Бунтуюча раба, ряхтюча, балакуча, - на брусла падаюча басюра. Танцююча, блукаюча душа. Любляча правнучат, така падлюча... Тай часу пам'ять, встав, як сатана. Закарбував буквар. А карта - казка! Марна нащадку ступа в Українах. Лукава тьма. Статуя найманця. Та спрага шукала в шлунках правду. Клятьба палат. Зваж, як в рай зайшла. Хай тяма наказала взять. Жадав загадку. Важав, вгамую, - заламував, як владу. Ну, бувай, мука взялась. Заграв ману рабам. ******** Був рік мільйон мільярдів тому. Була тоді земна зима із снігом. В'язалися циклонами вітрища. Я теж струмився - грав по всіх потоках Тоді я був на краю межі мегалактики. Літав розвідником Чумацьким шляхом Поміж яскравими просторами зірок, Од зараз глянь, яким я був нейтрином. А потім перемезонився спінами, вік стугонів в джбурлянні гравітації. І що тепер я, просто пломенію курганом у космосі з іскринками у сяєві твоїх думок. Провалюваюся намарне в чорні пущі, Моє єство, мов пекло нестабільне.
|