...підкралась тілом осінь до душі:
   щоб далі – ще нічого не виходить:
   хоч золотом удень іржу наводить:
   а сріблом паморозить уночі...
...всі навкруги звойовані місця:
   бо осінь, що сягнула, вже й хапає:
   чуй, міддю ні, – дорожчим дзвін волає:
   й важливіша мить ся, ніж вічність вся...

...то спрОдайся, й те золото скупи:
   чи жадібність така недобра штука:
   коли само пливе у самі руки:
   із берега кидайся, – й сам пливи...
...повз повойовані – твої ж, – місцЯ:
   крізь осінь, що присвітнього торкає:
   дзвін з небом розгойдались, їм й луна є:
   й руша душа; й крів, загнана в серцЯ...

                                                       ...аж ось вона, перша особа: на долонi, на осоннi, — НА!!                                              

   сонне сонце шле проміння здаля...
   мов   барліг  ведмежий,  сонна  земля...
   сонним снігом  вгріє-вмріє  поля...
   а зо сна й  Весна...  —  зими  Немовля???