Василю Симоненко Моя сестра зникла без сліду. Без пуття невгамовний армагедон магнетизував країну та анцихриста, наелектризував підвали майданів в люмінісцентні і вичепурені магістрати. Невгаваючий апокаліпсис вищерблював улюблені душі та тіла в негліже. Він міксерив міражі і вішав душі на стовпах. Нахімічив мільйонерів з мільярдерами. Одурілий дихав, як диявол, в колі кощунів, надав таємний наказ про косоприцільний вогонь по головам божевільних патріотів. Безтілесний ґанджував у відбивальниках для стовпотворінь. Він відпускав на волю бешкетників, насильників, розбійників. Нестихаючий вихор у нашому пеклі, щоб посварити шалених галабурдів, запропонував їм владу над грошима. Навіжені зневажили усю громаду і творили безчинство. Невмовкаючий шибенник беркицнув лігва з банкірами. Підняв на диби всю країну і витряс з неї останню копійку. Утік, полишивши усю сволоту з номенклатурними гаспидами, з департаментними вампірами і контролерами-упирями. А за ним герць вилетів геть, десь шубовснувся у кислотну Бенеру. Від нього збереглися фантоми в поліполярній азотній капсулі: Жежеря, Вахлака та Марука. — Бельбасе, апокаліпсе, дайте подивитись телескоп.- — А ти, макуха, армагедоне, продай мені безсмертя та біржу. — Звалюй з країни мугир, а то знову буде буря у нас. — Гергепо, ти що з Чумацького Шляху? — Безпам’ятний, облиш мені сонце та Батьківщину. — Я віддам тобі оцю вакханалію в раю, і видам тобі новий паспорт вандала з посвідкою варвара.
|