Василю Симоненко
Моя сестра зникла без сліду.
Без пуття невгамовний армагедон  
магнетизував  країну  та анцихриста,
наелектризував підвали майданів
в люмінісцентні і вичепурені магістрати.
Невгаваючий апокаліпсис вищерблював
улюблені душі та тіла в негліже.
Він міксерив міражі і вішав душі на стовпах.
Нахімічив мільйонерів з мільярдерами.
Одурілий дихав, як диявол, в колі кощунів,
надав таємний наказ про косоприцільний вогонь
по головам  божевільних  патріотів.
Безтілесний ґанджував у відбивальниках  для стовпотворінь.
Він відпускав на волю бешкетників,
насильників, розбійників.

Нестихаючий вихор у нашому пеклі, щоб посварити
шалених галабурдів, запропонував їм владу над грошима.
Навіжені зневажили усю громаду і творили безчинство.
Невмовкаючий шибенник беркицнув лігва з банкірами.
Підняв на диби всю країну і витряс з неї останню копійку.
Утік, полишивши усю сволоту з номенклатурними гаспидами,
з департаментними вампірами і  контролерами-упирями.  
А за ним герць вилетів геть,
десь шубовснувся у кислотну Бенеру.
Від нього збереглися фантоми
в поліполярній азотній капсулі:
Жежеря, Вахлака  та Марука.

— Бельбасе, апокаліпсе, дайте подивитись телескоп.-
— А ти, макуха, армагедоне, продай мені безсмертя та біржу.
— Звалюй з країни мугир, а то знову буде буря у нас.
— Гергепо, ти що з Чумацького Шляху?
— Безпам’ятний, облиш мені сонце та Батьківщину.
— Я віддам тобі оцю вакханалію в раю,
і видам тобі новий паспорт вандала з посвідкою варвара.