Це він ваш, цей чорний тип, Марк? Ай, де це  мій кіт?
Ні, він тихо втік відсусідів,  – так він, чорний, – Марк Твен?
Та, тож  інший Марк! – То злий, – чорнявий котяра Макс.
Ой, не вгледів, Сатано! Тю, – сивий  вус кота  в очах, в уяві.

Річ у тім, що то було лише віяло котів. – Оч, –чутіти!
А ти прав, то мій чорний кіт, – Дон-Жуан, – який втік
із найм, яко звір. - Ой, цей кіт утік в театр Крутих.
Чий це зник там кіт? - Чорний кіт, – скоріш, - Веремій.

Стоп, – якась чудасія чортів і котів. Це ж він! – Білий, кіт? –
Світ – це я! А ти - месія із афіші! Це – міська стихія котів!
А ти, кіт не нявкоти, як той віл, бо, я – дід без рук.
Ну, ж, їй-бо, – я то чув, що ти був Хам, ти кіт - злюк.

Я про крах в нашім раю, якось чув, а ти чи чув?
Геть-геть, мухи, - чим скоріш, - муть в очах, -
Од, озіїще кліщів! – Ці коти! Аж в очах ряхтять.
Їй-бо, повно тут котів, як лихо,  від ярм, як від шельм!

Од, біда мені! Як в таке свіже питво впало уйма мух?
А ти чув в пітьмі речей  різкий гавк? – Так, зник кіт у ніші,
Чуєш частий дзявк і чіткий рявк, - чую-чую, - цявк і кавк, -
Кіт утік від наглих баб і хватких шавк і сів на  криші.

Тю, котяра! Фіть-фіть!–Як же жаль, – буде завтра, -гадом буду.
Ну-у, в цей день, я нічого не взяв, - ну-у, як так, -я не впав.
Я не вспів, бо чорний кіт під  біг із-під  ніг
вкрав мій хліб і скоро втік, – прямо в ліфт.

Так, чиїх він був, білий кіт? – ні, я - чорний кіт, -
мов сич надутий, -він не ваш, і не наш, ти як кріт-рахіто.
А твій світе, чоловіче,  – це все гіркий хміль!
А мій світе, чорний  кіте, – це не сміх і не гріх,

бо я взяв на схід, - на віддих і відхід від всіх діл.
А твій кіт де дівся? – Мій чорний кіт сів у ліфт! –
Кіт - не раб твій, і не гей  із твоїх віршів. Він ні в сих ні в тих.
Ай, цей  гріх,  кіць-кіть, - як  чує-чує, - мишей біля речей.

Од, цей страх, зужила тонка, стріти дух, хвіть – чорний скрізь.
Де той нявкіт чую? – Плаче біла киця на всю цю ніч…
А чорний кіт  без нас, жданки поїв, живе без мрій!
Це та  роль, де бій двох дів за двох котів.

Щоб і я погравсь із тих двох диво-котів, і не лютів.
Бо кіт білий, ну, рись, як  - на смерть, а чорний, як - на грім.
Так, ти псих – їх строк на трьох, нам же жить ще без котів.
По той бік сцени буде збір усіх вдів під дзвін!

Я двом білим котам сам гладив  шиї, йшов на хвилі.
А ще трьом чорним котам я  сам дав під дих – Утекли.
Да ти, що? – плуг! – ні, лист на вік. Я не зна, як вовк стиг
Ти май зір на білих котів, я не зна як чорні встигли жити.

Авжеж, сеанс котів в цирку не для двох, а для всіх, нас.
Хоч між ними і мною, – повний несмак, бо зір у них.
Він на зло мені  взяв ще двох злих на фронт для уяв.
Зась, - лиш тому, хто чорний кіт, - що є у вас, - я дам меду.