Це він ваш, цей чорний тип, Марк? Ай, де це мій кіт? Ні, він тихо втік відсусідів, – так він, чорний, – Марк Твен? Та, тож інший Марк! – То злий, – чорнявий котяра Макс. Ой, не вгледів, Сатано! Тю, – сивий вус кота в очах, в уяві. Річ у тім, що то було лише віяло котів. – Оч, –чутіти! А ти прав, то мій чорний кіт, – Дон-Жуан, – який втік із найм, яко звір. - Ой, цей кіт утік в театр Крутих. Чий це зник там кіт? - Чорний кіт, – скоріш, - Веремій. Стоп, – якась чудасія чортів і котів. Це ж він! – Білий, кіт? – Світ – це я! А ти - месія із афіші! Це – міська стихія котів! А ти, кіт не нявкоти, як той віл, бо, я – дід без рук. Ну, ж, їй-бо, – я то чув, що ти був Хам, ти кіт - злюк. Я про крах в нашім раю, якось чув, а ти чи чув? Геть-геть, мухи, - чим скоріш, - муть в очах, - Од, озіїще кліщів! – Ці коти! Аж в очах ряхтять. Їй-бо, повно тут котів, як лихо, від ярм, як від шельм! Од, біда мені! Як в таке свіже питво впало уйма мух? А ти чув в пітьмі речей різкий гавк? – Так, зник кіт у ніші, Чуєш частий дзявк і чіткий рявк, - чую-чую, - цявк і кавк, - Кіт утік від наглих баб і хватких шавк і сів на криші. Тю, котяра! Фіть-фіть!–Як же жаль, – буде завтра, -гадом буду. Ну-у, в цей день, я нічого не взяв, - ну-у, як так, -я не впав. Я не вспів, бо чорний кіт під біг із-під ніг вкрав мій хліб і скоро втік, – прямо в ліфт. Так, чиїх він був, білий кіт? – ні, я - чорний кіт, - мов сич надутий, -він не ваш, і не наш, ти як кріт-рахіто. А твій світе, чоловіче, – це все гіркий хміль! А мій світе, чорний кіте, – це не сміх і не гріх, бо я взяв на схід, - на віддих і відхід від всіх діл. А твій кіт де дівся? – Мій чорний кіт сів у ліфт! – Кіт - не раб твій, і не гей із твоїх віршів. Він ні в сих ні в тих. Ай, цей гріх, кіць-кіть, - як чує-чує, - мишей біля речей. Од, цей страх, зужила тонка, стріти дух, хвіть – чорний скрізь. Де той нявкіт чую? – Плаче біла киця на всю цю ніч… А чорний кіт без нас, жданки поїв, живе без мрій! Це та роль, де бій двох дів за двох котів. Щоб і я погравсь із тих двох диво-котів, і не лютів. Бо кіт білий, ну, рись, як - на смерть, а чорний, як - на грім. Так, ти псих – їх строк на трьох, нам же жить ще без котів. По той бік сцени буде збір усіх вдів під дзвін! Я двом білим котам сам гладив шиї, йшов на хвилі. А ще трьом чорним котам я сам дав під дих – Утекли. Да ти, що? – плуг! – ні, лист на вік. Я не зна, як вовк стиг Ти май зір на білих котів, я не зна як чорні встигли жити. Авжеж, сеанс котів в цирку не для двох, а для всіх, нас. Хоч між ними і мною, – повний несмак, бо зір у них. Він на зло мені взяв ще двох злих на фронт для уяв. Зась, - лиш тому, хто чорний кіт, - що є у вас, - я дам меду.
|