| Олена Шовгенівна, по чоловіку Теліга, мала безжурне дитинство. Народилася в Петербурзі в сім’ї професора Політехнічного Інституту. Україну уявляла собі з картини Куїнджі. Української мови не знала. В 1924 році родина оселяється в Чехословаччині.Вийшовши заміж за Михайла Телігу, Олена усвідомлює себе як українка, стає студенткою літературного відділу українського педагогічного Інституту ім.М.Драгоманова. Жила з чоловіком в Польщі, працювала моделькою у фірмі жіночого одягу, потім вчителькою в українській школі у Варшаві. Саме у Варшаві постали найкращі її твори. Тут Олена зблизилася з молоддю, яка згуртувалася в Українську Студентську громаду. В еміграції вона знайшла мету життя. В 1939 році у Кракові поетка стає членом ОУН. 22 жовтня 1941 року Олена переїздить до Києва, де має зорганізувати Спілку Українських Письменників, редагує тижневик „Літаври”. В передовій статті кличе до „вільної творчості всіх майстрів пера”, кличе їх стати самими собою.
„Ми ж не йдемо накидати згори якусь нову ідею чужому середовищу, лише зливаємося зі своїм народом, щоб спільними силами, великим вогнем любови, розпалити знов всі ті почування, які ніколи не згасали: почуття національної спільності і гострої окремішности”. Німці не могли терпіти довше браку уваги до їх присутності і їх тенденцій зробити з України свою колонію. Атмосфера в Україні згущувалась, гестапо потребувало пропагандивних козирів для дурення людей. Через посередника Олені Телізі запропонували скоритись. Своїм гордим „Ні!” вона спалила мости. 9 лютого 1942 року гестапо арештувало всіх, хто прийшов до спілки. Олена Теліга з християнською покорою прийняла свій хрест. „А душа вклоняється просторам і землі за світлу радість – жить!” – писала вона, повна віри в перемогу національних первнів України. Спочила в холодних обіймах братської могили Бабиного яру.
„Я – вогонь, я – вихор, а вони спинятися не звикли”. Як поетеса Олена Теліга належить до українського класицизму празької школи. На тлі брутальної дійсності здавалася янголом. Один літературний критик назвав її вірші „альбомними”, через чверть століття польський публіцист Лободовський сказав, що її лірика краща від лірики Лесі Українки – драматичні твори Лесі Українки він ставив окремо. За життя Олена Теліга не видала жодної збірки, але була дуже цінна і відома як поетка. Враження, що поезії не будувалися, а стихійно вибухали, як джерело, або на чуттєвому рівні прожите життя. Її вірші – приватні листи світові. „ У мене дні, – каже вона, – бунтують і кричать, підвласні власним, не чужим законам”. Олена Теліга є поеткою твердості, честі та гордості. Найбільше не терпить вона сірості. Її поезія – шляхетність ліній, скупість, лаконізм виразу, незвикла доцільність будови, що пнеться вгору, через край, за межу, в простори, в повітря, понад мури…Мала геніальний дар в'язати близьке з далеким, в зерні бачила рослину, в цвіті – плід, в житті – смерть, в смерті – життя… Образи, якими повна її поезія: вихор, вогонь, пожежа, „весняна бурхлива завірюха”. Олена Теліга – поетка життєвого шалу.
В 1977 році побачив світ ювілейний збірник "Олена Теліга", видання Українського Золотого Хреста в ЗСА Детройт - Нью-Йорк - Париж.
Контактна інформація:
|
/ 