1
Коли приходиш ніжний і шумкий,
І дзвоном слів перетинаєш спокій,
Мені здається – весняних потоків
Пливуть бурхливі і ясні струмки.

Тоді вдаряють спінені думки
У таємничість непочатих років.
Куди пірве твої юнацькі кроки
Далекий шлях – тривожний і стрімкий.

Так радісно тримать мої долоні
У цій кімнаті, де в низькім поклоні
Схилились айстри на овальний стіл.

Та все життя – це обрії далекі,
Це літаків непогамовний клекіт,
І у руках скажений скоростріл.

2
Не раз кажу: змагайся і шукай!
Вдивляйся в очі полум’яних зречень!
І знаю я: в один затихлий вечір
До інших брам сягне твоя рука.

Щось захлисне, мов повінна ріка,
Моє лице і всі знайомі речі,
Бо щастя вихром упаде на плечі
Й закрутить дні, мов крила вітряка.

Та ледве прийде кликане і ждане
Ти кинеш все, щоб на гучні майдани
Піти у слід за тисячами ніг…

І раптом пам'ять, мов надхненний майстер,
Вогнем змалює золотавість айстер,
Овальний стіл і мій веселий сміх.