укр       рус
Авторов: 412, произведений: 41122, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2020.10.16
Распечатать произведение

Валерий Яковчук

Христо Ясенов, Цикл «Пан»

1
Я безмежні й неоглядні володіння всюди маю –
в мене сонце ясно світить, в мене всесвіт розмовляє!

І коли пригаснуть висі над погідними морями
в прохолоді фіалковій лона спокою та сну,
я літаю легкокрилий над садами і полями
і богів скликаю дзвоном миротворним в далину.

І віднесені далеко над поляни необжиті,
вієм одягом ефірним і над спокоєм землі
б’єм у дзвони загадкові, б’єм у била з міді литі,
і гуляєм, і співаєм в нашарованій імлі.

І забувши всі печалі, смуток, безлади надмірні,
в час, коли весь світ широкий у примиренні затих,
ми танцюєм і співаєм в дальніх просторах вечірніх
і себе чарівно грієм у сіяннях золотих.

А коли прозорий ранок з далечіні йде прекрасний,
розливає скрізь потоки  світанкової  краси –
відкриваємо ми простір необмежений і ясний
і життя знов повертаєм у розбуджені ліси.

І приховано-самотні квіти повним почуттями,
щоб вином грайливим стала їхня бісерна роса,
і як вихор пролітаєм над далекими полями,
і зникаємо в польоті у безмежних небесах.

А піднесені високо в вогняному сонці сяєм,
осяваємо відрадно красоти земної цвіт,
і в мереживі промінним бенкетуєм і співаєм, –
співом тим благословляєм з вишини прекрасний світ.

Я безмежні й неоглядні володіння всюди маю –
в мене сонце ясно світить, в мене всесвіт розмовляє!

2
Мов донька закохана зірка вмирає
у блисках останніх – тремких, золотих,
і морок вечірній на мене спадає.
Та радість дитяча безмірно сіяє
в блакитних очах щиросердих моїх.

Темніють тремтливо незміряні сині
і простір зорі золотої вже спить.
Та в барвних садів моїх тихих сплетіннях,
в безсонних долин моїх темних тремтіннях
невидимий ранок горить.

І в ласці привітній, що йде з вітром ніжним,
я душу відчув світову без тривог,
тремчу, як весна, що під пологом сніжним, –
далекий, безмірний над широм недвижним, –
і так же самітний, як бог!

3        
На нивах золотистих в осінній час казковий,
коли лягає полог, багровий, чарівний,
співаю, ослабілий, я пісню світанкову,
закоханий як завжди, і як завжди – хмільний.

У сніговій пустелі в холодну люту зиму,
коли лягає саван, сріблястий, льодяний,
співаю, наче в чарах, мелодію любиму,
закоханий як завжди, і як завжди – хмільний.

В садах квітучих звучних розпусною весною,
коли лягає килим, розцвічений, ясний,
під крилами тремчу я з дитячою жагою,
закоханий як завжди, і як завжди – хмільний.

І в духоті південній розпеченого літа,
коли налитий соком тріпоче плід чудний,
благословляю небо і землю цілковито,
закоханий як завжди, і як завжди – хмільний.

4
Для ранків завжди двері залишав відкриті,
для вечорів завжди навіював я сни,
і пив росу із пречудових квітів,
пив з пелюсток я аромат чудний.
Тоді мою переповняли душу
пилок дерев, уся весни краса;
людина й бог, я все всотати мушу, –
мої вдихають сонце небеса.

Носив я кораблі на водній ширі,
і всі створіння слухали мій зов.
У темне місто, де раби і звірі,
приніс я сонце – пломінь і любов.
Тоді до мене небо знов шепоче,
знов гріє і запрошує згори –
і в ласці кожна гілочка тріпоче, –
мої весною дихають вітри.

5
Я народжуюсь у хвилях на поверхні вод глибоких,
променистий і прозорий, наче блиск перлин ясних,
і лечу по невідомих далях просторів широких,
і під куполом безмежним голубих небес високих
зводжу замки з хризоліту на підмурках золотих.

Зводжу замки я та вежі і над всесвітом співаю –
сам і всесвіт, і природа – а в природі цій я Пан;
то гарячий, наче сонце, неосяжність зігріваю,
то вмираю, наче фенікс, то з горіння воскресаю –
сам горіння, сам і сонце, і бурхливий океан.

А в безхмарній сфері неба, взявши владу над богами,
п’ю нічну я прохолоду, спеки денної напій,
миті вічності сповняю небувалими дивами
і на просторах далеких розмовляю із вітрами, –
сам бажання, сам і буря, сам талан і супокій.

На своїх широких грудях укриваю небосхили –
безконечний світ мій тоне в загадковій глибині.
І мої шляхи звертають на круті незнані схили –
на безкрайніх горизонтах хто догнати мав би силу
всі мої бажання бога й бурні хмари навісні?

6
Моє в скорботі серце не буває,
бо вільний і безмежний всесвіт мій.
Воно листків тремтіння відчуває,
воно і сонце, й небокрай ясний.
У сонці тім себе я зігріваю,
самотній бог в своїй самотині,
і в пісні я живу, і в ній страждаю,
і світ боготворить мої пісні.

Весь всесвіт мій – від краю і до краю,
і барвна путь моя квітчає твердь;
коли над світом небо освітляю,
то у мені вмирає навіть смерть;
і, як струмок прозоро-швидкоплинний,
напоюю я луки весняні;
і, наче сонце, вічне і промінне,
розтоплюю я ріки льодяні.

У просторі літаю я зухвало,
неначе день, безхмарний та ясний;
в мені кінець, в мені також начало,
і мука теж для всіх дитячих мрій;
переді мною простір неймовірний,
де п’ю я сонця промені щодень,
я там горю, співаю непомірно,
і сонце палахтить з моїх пісень.

7
Несу я в життя ніжні ласки дитячі
і спектри веселки чудесної вдаль;
несу світлих барв переливи тремтячі
і тиху скорботу, і теплу печаль.
Несу я лазур на розліг неозорий –
безмірно далекий, глибокий без меж.
В мені й через мене там небо говорить, –
там пісня душі бога вічного теж.
В пустелю безкрайню у вічнім блуканні
несу жар проміння і свіжість гаїв,
бо маю в собі таємниці надранні
і сонце сіяє крізь очі мої.

8
Я живу в розцвіченій природі, –
у безмежній сонячній оселі,
і, немов усі боги, безгрішний,
долю світу прагну вберегти.
Там мій дух не знає зла і болю,
там не мучать думи невеселі, –
я роджусь, неначе світла пісня,
в затишній колисці самоти.

Маю там я шумні водоспади,
гори у снігах, – чудні, бентежні;
маю житні золотисті ниви
і широкі луки весняні;
маю теплі, з маками, садочки
і поля сочисті та безмежні,
по яких звиваються поволі
ріки тихоплинні осяйні.

Маю я колиску легковійну
і діброви барвно-густолисті.
Все живе в мені розквітне знову,
мертве все прокинеться в мені.
І, немов усі боги, безгрішний,
я люблю небес висоти чисті,
я люблю блиск місячної ночі,
сни душі дитячої ясні.

А як постає весняний вечір,
в тіні на безкрайніх небесах
я зірки цілую трепетливо
і голублю місяць золотий.
Землю пригортаючи запально,
таємниці їй шепчу довічні –
таємниці, в котрих б’ється світлом
джерело жадання та надій.

Я живу в розцвіченій природі, –
у безмежній сонячній оселі,
і, немов усі боги, безгрішний,
долю світу прагну вберегти.
Там мій дух не знає мук і болю,
там не мучать думи невеселі, –
я роджусь, неначе світла пісня,
в затишній колисці самоти.

9
Стихійний і бунтарський палю ліси величні,
і з їхнього горіння в мені вогню моря –
і сни мене зродили, безумні й віковічні –
я сам і пізній вечір, і ранішня зоря.

І сяю над полями далекими, без краю –
полями, що розквітли у сяєві моїм;
і ніжні аромати ранкові випиваю –
і сам я ніжний ранок і біле світло в нім.

І сяю крізь тумани вагань моїх несходжені,
і сам себе будую, й себе ламаю теж,
і в сяючих чертогах з моїм ясним народженням
душа у світ приходить, усміхнена без меж.

Я є хмара легкокрила, хмара світла і прозора, –
і гойдаюсь у промінні вечорової зорі;
я є хмара легкокрила, страхітлива і сувора, –
і щедротно проливаюсь я на ниви і бори.

І ласкаво орошаю я садочки буйноцвітні –
ці садочки буйноцвітні поїть лиш моя роса.
Я є хмара швидкоплинна там, де простори привітні,
і в мені ростуть могутньо животворні чудеса.

У мені ростуть могутньо чорні блискавки і бурі,
я заблудлий вічно прагну в берегів безмежну даль...
Я є хмара швидкоплинна на розгорнутій лазурі,
я є хмара швидкоплинна – світла радість і печаль.

11
Народжений з землі і небом оповитий –
володар світовий і син богів могучий.
Владар густих лісів і бур несамовитих –
у мене в небесах живуть вітри ревучі.

Величний і благий, немов весна пестлива,–
запалені в мені палахкотять світила.
Відважний і стрімкий політ мій гордівливий
і серце всі серця для мене полонило.

На той вмирущий світ без віри та надії
із подихом моїм жага душі спустилась.
Під небом під моїм природа молодіє,
під небом під моїм природа народилась.

І повсякчас один – тривоги нескінченні,
і землю я люблю, і сонячне проміння;
безсонний наче бог у вічному натхненні –
з землі родивсь на світ – для світла і горіння.

Народжений з землі і небом оповитий –
володар світовий і син богів могучий.
Владар густих лісів і бур несамовитих –
у мене в небесах живуть вітри ревучі.

12
Я гордий, наче сонце, і ласкавий –
ласкавий як вечірні небеса.
Мій дух збунтований і жвавий
і гордий я, безмежний і яскравий –
яскравий, як весняні небеса.

Я гордий, наче сонце, і щедротний –
щедротний наче матінка-земля.
Мій дух безхмарний і спекотний
і гордий я, журливий і щедротний –
щедротний, наче батьківська земля.

13
Люблю я тишу білих півсутінків ранкових,
коли блищить і сяє коралями роса;
люблю я теж і ночі – ті ночі загадкові,
і їхні оповідки про дивні чудеса.

Люблю весни прихід я і труд її пестливий,
люблю печаль осінню – глибоку, неземну.
А ще люблю я бурі стрімкої хід бурхливий
і дівчину кохаю бентежну, мовчазну.

Христо Ясенов, Цикъл «Пан»
1
Аз владея ширината на безбрежните простори -
в мене слънцето изгрява и вселената говори!

И когато притъмнеят висините ведросини
в теменужната прохлада на затишие и сън,
аз прехвъркам лекокрилен над полета и градини
и събирам боговете с миротворния си звън.

И понесени далеко над самотните поляни,
веем вихрени одежди - и над сънните земи
бием медните езици на загадъчни камбани
и пируваме и пеем в напластените тъми.

И забравили тъгата на суетностите черни -
в онзи час, когато всичко в примирение мълчи, -
ний танцуваме и пеем из просторите вечерни
и пленително се греем в златолунните лъчи.

А когато светло утро издалеко се разведри
и разлее на потоци топли, румени зари,
ний откриваме простора на безбрежията ведри
и събуждаме живота на задрямали гори.

И невидимо-самотни приласкаваме цветята
и наливаме ги с бисер, руйно вино и роса -
и прехвъркаме далеко, надалеко из полята -
и се губим в ширината на самите небеса.

А понесени високо палим слънцето и греем -
греем с топлата отрада на всемирна красота -
и в лъчистата му мрежа ний пируваме и пеем,
пеем гордо - и всемощно благославяме света.

Аз владея ширината на безбрежните простори -
в мене слънцето изгрява и вселената говори!

2
Кат влюбена щерка зората умира
сред златния трепет на късни лъчи
и вечерен здрач се над мене простира.
Но детската радост безумно прозира
в лазурния поглед на мойте очи.

Тъмнеят и тръпнат безбрежия сини
и гасне простора от златни зари.
Но в пъстрия губер на мойте градини
и в будния трепет на мойте долини
невидимо утро гори.

И в топлата ласка на вятъра нежен
усещам душата на мира дълбок
и тръпна, кат пролет под покрива снежен -
и аз съм далечен - и много безбрежен -
и аз съм самотен кат бог!

3
И в златните полета на къдравата есен,
под грейналите багри на румен златоткан,
аз пея, превъвзмогнат, предутринната песен
и винаги съм влюбен, и всякога пиян.

И в снежните пустини на ледената зима,
под стъкления поглед на белия саван,
аз пея зачарован мелодия любима
и винаги съм влюбен, и всякога пиян.

И в звучните градини на блудницата пролет,
сред пъстрите прегръдки на губера разстлан,
аз тръпна под крилата на детския си полет
н винаги съм влюбен, и всякога пиян.

И в пладнешкия задух на грейналото лето,
когато тръпне плодът от сокове налян,
аз мирно благославям земята и небето
и винаги съм влюбен, и всякога пиян.

4
На много утрини отворих аз вратата,
на много вечери навеях от сънят
и пих на всяко цвете от росата,
и пих на всяка чашка от дъхът.
И в тоя час душата ми е пълна
със цветен прах от всички дървеса:
човек и бог, аз всичко ще погълна,
че слънце дишат мойте небеса.

По водна шир понесох аз кораби -
и всяка твар усети моя зов.
И в тъмний град от зверове и раби
запалих слънце - пламък и любов.
И в тоя час небето пак ми шепне,
небето пак ме грее и зове -
и в ласките ми всяка вейка трепне,
че пролет дишат моите ветрове.

5
Аз се раждам из вълните на подводия дълбоки
лъчезарен и прозрачен, като светъл маргарит,
и прехвъркам по безкрайни и неведоми посоки -
и под свода необятен на лазурите високи
дигам замъци от злато и въздушен хризолит.

Дигам замъци и кули и над мировете пея -
сам вселена и природа - и в природата съм Пан;
ту запален като слънце над безбрежията грея;
ту умирам като феникс - и възкръсвам, и живея -
сам горение и слънце и стихиен океан.

А в безоблачните сфери, превъзмогнал боговете,
пия нощната прохлада и предпладнешкия зной -
и запълням като тайна всеки миг от вековете -
и в далечните пространства разговарям с ветровете,
сам желание и буря, и фъртуна, и покой.

А в широката си пазва крия всички небосклони -
моят мир е необятен и загадъчно-дълбок.
Мойте пътища завиват по неведоми наклони -
и в безбрежните предели кой би смогнал да догони
моя облак буреносен и желание на бог?

6
Сърцето ми в скръбта се не събира:
безбрежен и широк е моят мир.
То трепета на всеки лист разбира,
то слънце е и светла кръгошир.
То слънце е - и в него аз се грея -
самичък бог сред свойта самота -
и в песента си страдам и живея,
и в песента ми влюбен е света.

От край до край вселената владея
и пъстроцветен вий се моят път;
като небе над мировете грея,
че в мен умира и самата смърт;
и като ручей светло-бистротечен,
аз напоявам цветните лъки;
и като слънце пламенен и вечен,
аз разтопявам ледните реки.

Където мина, пътища чертая,
безоблачен и ведър като ден;
във мене е началото и края
и мъката на всеки детски блен;
пред мене е широко и просторно
и пия аз от слънцето зари;
и аз горя и пея неуморно,
че в мойта песен слънцето гори.

7
Аз нося живота на детските ласки
и звучния спектър на чудна дъга;
аз нося играта на светлите краски
и тиха нерадост, и топла тъга.
Аз нося лазура на волни простори -
безкрайно далечен, безкрайно дълбок.
През мене и в мене небето говори
и пее душата на вечния бог.
И вечно залутан в пустини безкрайни,
аз нося прохлада и топли лъчи,
че в мене живеят предутрини тайни
и слънцето грее през мойте очи.

8
Аз живея в цветната природа
на широка, необятна хижа
и безгрешен като боговете,
крия там съдбата на света.
Моят дух не зная що е болка,
моят дух не знае що е грижа:
аз се раждам светъл като песен
в люлката на всяка самота.

Имам аз и шумни водопади,
и балкани шеметни и снежни;
имам житни златокласи ниви
и широки пролетни лъки;
имам топли макови градини
и полета сочни и безбрежни,
по които бавно лъкатушат
бистросини езерни реки.

Имам аз и люлка от зефири
и дъбрави цветно-къдролисти.
В мене всичко живо се възражда,
в мене всичко мъртво се руши.
И безгрешен като боговете,
аз обичам висините чисти,
аз обичам лунните девойки
и съня на детските души.

А в часа на пролетната вечер
в сянката на сферите безкрайни
аз целувам трепетно звездите
и лаская златната луна.
И прегърнал шеметно земята,
аз й шепна вечните си тайни -
тайните, в които лъкатуши
изворът на всяка светлина.

Аз живея в цветната природа
на широка, необятна хижа
и безгрешен като боговете,
крия там съдбата на света.
Моят дух не знае що е болка,
моят дух не знае що е грижа:
аз се раждам светъл като песен
в люлката на всяка самота.

9
Стихиен и метежен, аз паля лесовете
и в пламъка им бурен възпламвам и горя -
и раждам се безумно в съня на вековете -
самичък късна вечер и утринна заря.

И грея над полята далечни и безбрежни -
полята нацъфтели от мойта топлина;
и пия аромата на утрините нежни -
самичък нежно утро и бяла светлина.

И грея през мъглите на своето съмнение,
и себе си изграждам, и себе си руша -
и в светлите чертози на моето рождение
усмихната се ражда световната душа.

Аз съм облак лекокрилен, облак бледен и прозрачен -
и люлея се запален от вечерните зари;
аз съм облак лекокрилен, застрашителен и мрачен -
и поройно се изливам над полета и гори.

И гальовно оросявам цветнокъдрите градини -
цветнокъдрите градини пият моята роса.
Аз съм облак бързотечен във простори ведросини -
в мен са мощно въплотени животворни чудеса.

В мен са мощно въплотени черни мълнии и бури
и залутан вечно търся на безбрежия брега...
Аз съм облак бързотечен по разстланите лазури,
аз съм облак бързотечен - светла радост и тъга.

11
Земята ме роди, небето ме отхрани -
световен властелин и син на боговете.
Владетел на гори и бурни урагани -
във моето небе живеят ветровете.

Размирно-величав и нежен като пролет -
запалени от мен възпламнуват слънцата.
Стремителен и горд е смелият ми полет
и в моето сърце пленени са сърцата.

На тоя смъртен мир без вяра и отрада
аз дъхнах трепета на свойта вечна жажда.
Под моето небе природата е млада,
под моето небе природата се ражда.

И винаги един - фъртуна и тревога, -
земята любя аз и слънцето милея;
и вечно окрилен и буден като бога -
земята ме роди да паля и да грея.

Земята ме роди, небето ме отхрани -
световен властелин и син на боговете.
Владетел на гори и бурни урагани -
във моето небе живеят ветровете.

12
Аз горд съм като слънцето и нежен -
и нежен като вечерно небе.
Духът ми е стихиен и метежен
и аз съм горд, просторен и безбрежен -
безбрежен като пролетно небе.

Аз горд съм като слънцето и щедър -
и щедър като майката земя.
Духът ми е безоблачен и ведър.
и аз съм горд и горестен, и щедър -
и щедър като родната земя.

13
Обичам тишината на утрините бели
и бисерния блясък на тяхната роса;
обичам и нощите - нощите навалели -
и приказките техни за странни чудеса.

Обичам всяка пролет и рожбите й нежни,
обичам и тъгата на есенния ден.
но любя и размаха на бурите метежни,
и тихата девойка, потънала във свен.

2020
© Валерий Яковчук
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2020 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании