Богів почитувач нещирий та повільний,
Я мушу кинути свою неправу путь
І, заблукавшися у мудрості омильній,
На шлях перейдений звернуть.

Бо ж сам Дієспітер, що током блискавиці
Громаду чорних хмар раз по раз проривав,
По небу ясному летючу колісницю
І коней буряних промчав.

І хвилі рік хиткі, і сталі суходоли,
І весь підземний край, від Стіксових дібров
До Тенарових війсть, і Атлас білочолий –
Все потряслося до основ.

Бог милує малих, для гордих має кару,
А славу сильних тьмить. Так Доля б’є крилом
І з хижим посвистом зриває тут тіару,
Щоб сяять над новим чолом.