укр       рус
Авторов: 405, произведений: 38732, mp3: 330  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2016.03.23
Распечатать произведение

Игорь Павлюк

Вірші Тамари Гордієнко переклав Ігор Павлюк

Тамара Гордієнко

Автобус наш - могутній красний кінь -
Біг, в аеропорт устигнути стараючись,
Полуденну обурюючи лінь
В заштатнім городку Бахчисараї.

Будинки у пилюці, як у снах,
В пилу понуро копошились кури,
В курнім буфеті дівчинка одна
На склі хрестила пальчиком фігури.

І репродуктор на стовпі кричав.
Ніщо, на жаль, пейзаж не оживляло.
Водій довгенько вікна протирав,
Путівку відмічав.
                              А я гуляла.

А поруч - ти,
                    мій лейтенант,
                                              мій муж.
Ми - молоді,
                      щасливі ми,
                                           геть чисто!
- А раптом ми в глуху потрапим тьму? -
Ти відповів:
                      - Якби в таку! Якби ж то! -

Нас приютить тайговий гарнізон:
Будинки два - й тайга, тайга без краю!
По ночах же - один той самий сон:
Тягуча спека, пил Бахчисараю.

І стане дратувать дрібниць верста,
Не гордою я стану, а пихатою:
Все - не моє,
                       погано все,
                                           не так,
Життя нестерпне в глушині безхатовій.

Хто так, як я, ще з мукою кляне
І скільки з гарнізоном з’їм я солі,
Доки він стане радістю і болем,
Доки своєю визнає мене!..

Але це буде потім.
                             А тепер -
Летить шосе. Реве мотор натужно.
На склі і скронях пил ніхто не стер.
Бахчисарай.
                Ми їдемо до служби.

1999 Далекий Схід

***

СІЧЕНЬ У СЕВАСТОПОЛІ

А на скелястих, продутих наскрізь берегах,
Статуї мерзлякуваті холонуть на пристані Графській.
Бухта фарбована сіро-свинцевою мазкою.
Шин ялинки на скрипучих січневих снігах.

Над головами антени під вітром гудуть.
А кораблів під ногами поспівують трапи.
Чайки-південки із криком базарної баби
Крильми махають, бузкову повітряність п’ють.

В парках зима навела білу лагідну лють,
Хвойні шубинки біла прикрасила вата.
А на Північній в дванадцять ударить гармата.
Музику денну куранти на місто проллють.

2009
Севастополь

ПОЕТ

Життя більярдним києм вбило в лузу.
Все скінчено. Ти вибитий із гри.
І марно ждати нині в гості Музу,
З надією, що лихо - до пори.

Все скінчено.
У мареві прегарнім -
І слава, й вірш, горілка та ікра.
Та хто сказав, що зіграна бездарно
Його і вічна, і азартна гра?!

2009
Севастополь

ГОЛГОФА

Де пророки в своїй Вітчизні?
Ліс рубають, пеньки кругом.
І здригнеться людство запізно
Від призиву:
                   - Розпни його! -

На рабах, як на псах, нашийники.
Лати, блиск їх навперехрест.
І радіють первосвященики:
- На хрест!.. -

А народ би втопити в хересі,
А то раптом на ум візьме,
Що не трута у вільній єресі,
А мед.

Та юрба в круг підніжжя грудиться,
І слухняно глумиться чернь:
- Зараз же лжепророк покрутиться,
Ніби черв! -

Спека. Полудень. Хрест під мухами.
Кров запечена і густа.
Над цією смертною мукою -
Лик Христа.

2011
Севастополь

ТАНЕЦЬ

Циганка танцювала босоніж.
(Здіймали пил її довгенькі пальці.)
І вишивала танець,
                          як на п’яльця,
На бубен насадивши, мов на ніж.

Як світ, її цей танець сивий зблід.
Холодною жагою дихав, бився.
Та ось відчула я:
                            що їй явився
Глядач єдиний – і це мій сусід.

Його миттєво вибрала вона
І танцювала незвичайно ловко:
Брела до нього вільно, як у снах.
В утомі самовідданій солодкій.

На мить гнучким дзвінким припала тілом,
Відскочила!
               Плечима повела
І знов по колу вкрадливо пішла,
Нечутно, наче вислизнуть хотіла.

Клянуся, я це бачила сама:
Жага стрясала груди, стегна брала,
В клітинці кожній плоть репетувала,
Ледь отоді не скочивши з ума.

- Давно мені ця осоружна роль!
Ну що за труд: до натовпу кривлятись!
Втомилась доля мною забавлятись,
Мені тебе послала, мій король!..

Мій довгожданий, душу віддаю.
Бери!
        А заодно бери і тіло!
І мною володій безмежно вміло.
А я тебе любов’ю обів’ю!.. -

Король не втямив.
                               Видно, і тайком
Про пластику не знав,
                                  і мислив прямо.
- Безстидниця! - аж ахнув у нестямі,
Приклацнувши із дива язиком.

І вмить циганка знітилась.
                                  Лице -
Пориста губка піною іскриться,
І абажур квітчастої спідниці
Ганчіркою згорнувся у кільце.

Була вона у публіки в кільці,
Що в захваті стогнала і кричала.
Вона одна пригнічено мовчала,
Кінці косинки стисши в кулаці.

Я йшла кудись, хтось щось в мені кричав,
Лице горіло від дощу косого.
А бубон танцю – босого, чадного -
Мені у вухах все звучав,
                                         звучав,
                                                   звучав...

2010
Севастополь


Вірші Тамари Гордієнко
Переклад з російської Ігоря Павлюка

***

Душа моя – дівчатко довгоноге,
Тихенька і бентежна, у журбі.
Під поглядом недоторканно-строга,
До тебе йде, присвячена тобі.

Ідеш назустріч – суджений, окличний,
Призахідним промінням просвітлений.
Обрядом древнім – таємничим, вічним,
Як в лицарі, посвячений у мене.

Зима – на грані і сльоти, і сніжності.
Життя – у круговерті та поспішності,
Коли ніяк не перетнеш безмежності,
Зробити кілька кроків не зумів.
Що важливіше від любові й ніжності?
Все інше тут із галузі боргів.

Серця обох нас світлячками світяться
В одному ритмі спільному чомусь.
Та не зійтися, не дійти, не стрітися.
Всі платим. Винні всі.
За що?
Кому?


***

І знову той оповісник
Дзвінком тишу тиш порушить.
Рванеш зі стільця ти кітель!..
І кроків затихне вир.
Напіводягнена буду бродити
І слухати звуки ночі.
І маятись.
До розсвіту
Знову писати вірш.

***

М.А.НІКІТІНУ

Коли уранці йде повз мене, мимо,
Весь стриманий, розумний і без слів,
Нагадує мені він невловимо
Інтелігента чеховських часів.

Як і усі, я до шаблонів схильна:
Вважала, що військовий лікар, бач, –
Без комплексів, цинічний, неухильний –
Ну, словом, тертий, знаєте, калач.

А в нього і характер терпеливий,
І тепле світло із очей щораз
Задумливо, допитливо і сиво
Ні-ні – і зупиняється на вас.

Ви спалахнете раптом... вся, як є, така,
Забувши, що ви – хвора є іще,
Як жінка, а не тільки пацієнтка,
Узрівши в нім не лікаря лише.

Повернетесь у себе моментально,
І тіла застидаєтесь свого,
Прикутого до ліжка госпітального,
І скованості клятої його.

І серце стане битися скоріше,
І круговертю піде голова.
Ви схочете здаватися сильнішою,
Невесело, натужно жартувать.

Втомившись від нічного страху-зайди,
Не знають вороги хай цю біду,
Зітхнете раптом:
– Лікарю, спасайте!.. –
І він кивне:
– Звичайно, вже іду!.. –

Піде у кабінет за поворотом,
Відкине молоточок свій, як в сніг,
І накричить на когось вперше потім
В безсилій люті, що не допоміг.

***

Літо з повагом розмаялось.
Сонце скупо засвітило.
Потягнулись птахи зграями.
Осінь яблуком скотилась.

З листя ти червоне виловиш,
У долоні все помістиш.
Вже таке воно калинове:
І захочеш – шкода з’їсти.

На столі твоїм письмовому
В час метільний і бідовий
Так нестямно, по-раптовому,
Запахтить воно медово!

І в зеніт відважно пуститься,
Опромінивши дерева,
І на білий лист опуститься
Віршем сонячного мрева.


ЕТЮД

Пустельний мул, що, як підводний човен,
Оповиває білий пінний вал.
І жінки погляд ніжний, світлоповен,
І в бризках її трепетний овал.

Про що сумує?.. І кого стрічає?..
Чи забере цей шторм її тоску?..
Бездомний пес он гавкає на чайок,
Гуляють що по мокрому піску.

***

Менші й менші вже дні.
Ось і серпень в садах верховодить.
Каже хтось мені:
– Вічний
Безшумного часу вінець. –

Погасає любов.
Медицина руками розводить.
Та не вірю,
Не вірю,
Не вірю
В летальний кінець!..

Березневі вірші

Душа моя – ведмедиця:
Боки худенькі світяться.
Спала зимові місяці,
Прокинулась від сну.
Як марилось задавнено,
Мене виводить з дому на
Струмки шалено явлені,
А там – співа весна!

Кокетливий і липовий,
Деньок очима кліпає,
Деньок казками схлипує,
І проліски цвітуть.
Мені безмежно віриться:
Погане перемелеться,
Любов мені зустрінеться
І книгу видадуть!..

2016
© Игорь Павлюк
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2017 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании