укр       рус
Авторов: 412, произведений: 41080, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2010.07.25
Распечатать произведение

Алексей Кацай

Володимир Висоцький

Світлій пам'яті Володимира Семеновича... - 25.07.2010

ЗНАКИ ЗОДІАКУ
(розділ зі збірки «Нерв» - М., «Лотос», 1992)



До вершини

Пам‘яті Михайла Хергіані

Ти долаєш криги грубий шар,
Поглядом торкаючись вершини.
Гори сплять: вдихнувши безліч хмар,
Видихають снігові лавини.

Та вони на тебе повсякчас
Дивляться – мов даючи поради,
І застерігають раз у раз
Тріщин вищиром, каменепадом.

Гори знають, що вони – в біді, –  
Димом затягнуло перевали.
Ти не розрізняв іще тоді
Вибухи й гучні гірські обвали.

Якщо ти прохав допомогти –
То луною все відповідало,
Вітер ніс в міжгір’ях повз хребти
Гір луну, мов радіосигнали.

І як бою перевал зазнав, –
Куля щоб тебе не наздогнала,
Кожен камінь груддю прикривав,
Кожна скеля плечі підставляла.

Що розумний в гору не піде,
Ти не вірив – йшов, брехню не слухав, –
Тому й танув льодовик на те,
І туман край ніг стелився пухом…

Якщо в вічний сніг навіки ти
Ляжеш – над тобою урочисто
Всі гірські нахиляться хребти
Найміцнішим в світі обеліском.


* * *

Тремтіння зникло у руках,
    Тепер – на пік!
Ну от, зірвався в прірву жах
    Навік, навік, –
Спинятися нема причин –
    Я йду, хребти…
Й нема у світі тих вершин,
    Щоб не зійти!

Серед не пройдених шляхів
    Один – хай мій,
Серед не взятих рубежів
    Один – мій бій!
А імена тих, хто тут ліг,
    Сніги таять…
Серед неходжених доріг
    Одна – моя!

Тут сяєвом льодовиків  
    Схил весь горить.
І таємницю всіх слідів
    Хова граніт…
Дивлюсь в своїх мрій даль круту
    Та й зверх голів
І свято вірю в чистоту
    Снігів та слів!

І пройде хай і рік, і вік –
    Завжди в мені
Те, що я вбити сумнів зміг
    Отут в собі.
Я чув у плюскоті води:
    Щасти – завжди!
А дня… якого дня тоді?
    Так – середи!..


Пісня про друга

Якщо друг
                  став зненацька круг
Хай не ворог, а так –
                                    лайдак;
Як не видно тобі й мені,
Чи гидкий він, чи ні, –
Вгору нас, ризикни, –
                                      тягни,
Не залиш самого
                            його,
Бути в зв‘язці одній
                                 зумій –
Хто він є зрозумій.

Якщо хлопець в горах –
                                         не ах,
Як розкиснув до сліз –
                                      і вниз,
Встав лиш на льодовик –
                                           і в крик
Та й зігнувся, мов ріг, –
Значить тут, на межі, –
                                       чужий,
Його не борони
                          – жени,
Тут не люблять таких
                                    дурних,
Не співають про них.  

Якщо ж не буркотів,
                                  не нив,
Як кусав губи в кров,
                                    та йшов,
А як з краю заграв
                               ти впав,
Він стогнав,
                    та тримав;
Якщо сунув друг твій,
                                     як в бій,
На вершині стояв – хмільний, –
Значить, як  в свою правильну путь,
В ньому впевнений будь!


Тут вам не рівнина

Тут вам не рівнина, про неї забудь –
Тут чередою лавини ідуть,
І тут каменепадом ревуть валуни, –
І хтось полохкий мине схил крутий, –
Ми ж обираємо шлях важкий,
Що ріже даль стежиною війни.

Хто тут не бував, не ризикував –
Той ради сам собі не дав,
Хай унизу він з неба хапав зірки:
Внизу не стрінеш, ким ти не є,
За все життя щасливе своє,
Малої долі тутешньої красоти.

Відсутні й квіти, й жалобний лиск,
Не схожим є на обеліск
Той камінь, що навік тебе поховав, –
Як Вічним вогнем, та й день за днем,
Буя вершина снігів вінцем –
Яку ти так ніколи й не подолав.

І кажуть нехай, так, кажуть нехай, -
Дарма не гинуть люди й край!
Так краще, ніж з хвороби прийде гаплик.
А той, хто не зник, почне знов лік
І ризиків, і збитих ніг, –
Маршрутом пройде тим, що ти не зміг.

Стіна прямовисна… Ти з нею не грайсь!
І на порятунок тут не сподівайсь –
У кризі та скелях надійність і мить не жила, –
Надіємось тільки на свій кулак,
На руки друга та вбитий гак –
І молимось, щоби страховка не підвела.

Ми рубимо сходи… Хай вічно стоять!
І вже від напруги коліні тремтять,
І серце вже ладне до піку із грудей втекти.
Весь світ на долоні – стоїш ти німим
І тільки от трішечки заздриш отим,
Яким до вершини ще лише потрібно дійти.


Прощання з горами

В метушню наших міст і в потоки машин
Повертаємось ми – це потрібним здається! –
І спускаємось ми з нами взятих вершин,
Залишаючи там своє серце.

    Тож залиште усі точки зору –
    Достеменно для себе я взнав:
    Краще гір можуть бути лиш гори,
    На яких ти іще не бував.

Кому в лиху кортить залишатись самим,
Чи піти так, аби й спогади не вертались?
Та спускаємось ми з нами взятих вершин, –
Що робити – і боги на землю спускались.

    Тож залиште усі точки зору –
    Достеменно для себе я взнав:
    Краще гір можуть бути лиш гори,
    На яких ти іще не бував

Стільки слів і надій, що їм губиться лік,
Гори будять у нас – кличуть тут залишатись! –
Та спускаємось ми – хто на рік, хто навік, –  
Тому що ми завжди маємо повертатись.

    Тож залиште усі точки зору –
    Достеменно для себе я взнав:
    Краще гір можуть бути лиш гори,
    На яких ще ніхто не бував.


Гімн морю та горам

Замовлена Удачею погода нам ясна,
Під кілем кількість футів теж є доброю,
І океану синяви вділили небеса –
Дві синяви схрестились біля обрію.

Здається, все морське хмільне, що тільки вхопить зір,
І горам у шаленстві й в тиші надане:
Осяйні сиві гриви хвиль, як сніг на піках гір,
І як провалля – поміж них западини!

    Служіння всім стихіям не терпить метушні,
    До полюсів веде меридіан,
    Благословенні гори вікові,
    Благословен Великий океан!

Нам Випадок Великий – брат, Везіння є сестра,
Хоч ми – про всякий випадок – здивовані.
Нам на землі позичили ні пуху, ні пера,
Зірки до нас чудово налаштовані.

Усі ми є сигнальники, все почали з азів,
І як негарне в талану поводження –
Змінивши курс, йдемо на SOS чи відчай голосів
Десь у горах, призупинивши сходження.

    Служіння всім стихіям не терпить метушні,
    До полюсів веде меридіан,
    Благословенні гори вікові,
    Благословен Великий океан!

Ми втрати підрахуємо, як промине гроза, –
Не сивиною, сіллю геть убілені, –
Солона, океанська до безмежності сльоза
Обличчя вмиє, вкриті світлу хвилями…  

Вершину взято – клотики розтяли небозвід!
І з нього лиш на мить себе спускаючи,
Ми ставимо вітрила, ледь закінчивши похід –
Знов сходження нове розпочинаючи.

    Служіння всім стихіям не терпить метушні,
    До полюсів веде меридіан,
    Благословенні гори вікові,
    Благословен Великий океан!


Шторм

«ШтормА», не «шторми», кажемо всякчас –
Слова смачні і стиснуті є добре:
«Вітри» – не «вітер» – зводять з глузду нас,
Із палуб викорчовуючи щогли.

Не вірили в прикмети ані разу –
Чуття компАсів славимо заділ.
Вітрів напружені і пружні м‘язи
Обтягуються шкірою вітрил.

На чаші Терезів – з небесних тіл –
Вирішує Нептун-бог долю нашу,
І зграя Гончих Псів з останніх сил,
Завивши хрипко, гонить нас на Чашу.

Корвет примарний – вже є наша назва,
Сузір‘я Терезів гойда довкіл.
Вітри немов загострились відразу –
Та й крають шкіру здійнятих вітрил.

По курсу – інша тінь. Не розійтись!
Той корабель – і в шторм іде, як завше.
Он зашморг теліпається – дивись! –
На реї, за людьми занудьгувавши.

З ним Провидіння обійшлося круто:
Лиш вічний штиль – немає з часом діл, –
Попутний вітер наче біс попутав –
Знайти не може більше він вітрил.

Здається нам – долає небосхил
Сигналів таємничих голосіння…
Не спрага нагород чи слави крил
Нас кидає на скелі та каміння.

Впізнати все, незнаного ще роду, –
Очами, ротом, тілом пити шир!..
Хто в океані бачить тільки воду –
Той на землі не помічає гір.

Співай пісні нам, урагане-друже,
В думки лізь, проникай під череп, щоб
Влилась із зорепадом в наші душі
Землею й морем краща із хвороб!


Піратська

На судні бунт, чайки ширяють в небі!
На реї вчора шибеників двох
Через дублони здрючили, – та треба
Було би – щонайменше чотирьох.

    Ловіть вітри, здійнявши всі вітрила!
    Нам кожний корабель є ворог – так!
    Удача – міф! Та його ми створили
    Самі, наш чорний викинувши стяг!

Котилась груда кораблем до баку,
Гульня і честь забуті навкруги, –
І, виючи, мабуть, із переляку,
Вони ножиськи витягли довгі.

    Ловіть вітри, здійнявши всі вітрила!
    Нам кожний корабель є ворог – так!
    Удача – міф! Та його ми створили
    Самі, наш чорний викинувши стяг!

Ось двійко з них вже капітана побіч:
Його дістати – й не страшний їм чорт!
Та капітан усю вчорашню здобич
При всій команді викинув за борт.

    Ловіть вітри, здійнявши всі вітрила!
    Нам кожний корабель є ворог – так!
    Удача – міф! Та його ми створили
    Самі, наш чорний викинувши стяг!

І хвиля враз надгробком, що десь чахне,
Все змила, з горла скинута рука…
Тож кидайте за борт, що кров‘ю пахне,
Повірте, що ціна мала така.

    Ловіть вітри, здійнявши всі вітрила!
    Нам кожний корабель є ворог – так!
    Удача – тут, цю віру ми створили
    Самі, наш чорний викинувши стяг!


* * *

Затято прагну я до дна –
Рве вуха і легені болем…
Чого ж так вабить глибина –
Погано чим на суходолі?

Там, на землі, – мій край-розмай,
Там – я співав, там – надривався;
І плавав – хоч і важко хай,
Та на поверхні все ж тримався.

Линяє неба краєвид,
Повітря побуту – рідкіше, –
А я впливаю в інший світ:
Безповоротніше – чим глибше.

Незвичне ротом дихання,
Вода бурлить – до дідька воду!
Чим нижче, швидше суну я –
Тож з Архімедом є незгода.  

Орієнтир згубив я свій, –
Але згадав казки та міфи:
Я відкриваю світ новий
Коралові минувши рифи.

Міста коралові навкруг…
Багаторибні, та – безшумні:
Німий світів підводних пруг,
Різноманітний та розумний.

Де мла, яка вгрузає в глиб,
Лякаються якої діти?!
Тут світло – хоч ні смолоскип,
Ні жодне
               сонце та й не світить!

Все геніальне і все не-
Дозрозуміле – сплеск, пустоти –  
У глибі врятувалось, – все,
Заборонялося що доти.

Дай боже, я все ж довтону –
Не дам лежати їм та гніти! –
І я вгрібаюсь в глибину,
Хоча й – все важче це робити.  

Під черепом – могильний дзвін,
А тиск мені хребет ламає.
Вода виштовхує з глибин,
Бо глиб мене геть не приймає.

Зняв з острогою карабін,
Каміння взяв – так тому й бути, –
Аби дістатись до глибин,
До тих шарів самої суті.

Ніж кинув – сил він не дає:
Там ворогів нема – лиш люди,
Там кожен, в кого зброя є, –
Дурний, як воша та на блюді.

Зрівнялись я й підводний гриб,
Забули про чини та ранги, –
Ми знов перетворились в риб,
І наші зябра – акваланги.  

Нирець Нептуне, ти сюди
Відповідай, відчуй наснагу:
Навіщо ми пішли з води,
Землі надавши перевагу?

Мене вагання, чорт візьми,
Здавна буравами свердлили:
Навіщо стали ми людьми?
Навіщо ще й заговорили?

І, живучи на чотирьох,
Навіщо випростали спини?
Для того – і це бачить Бог, –
Щоб взяти камені й дубини!

Змогли все взнати на землі
Та й лобних місць понаставляти,
Ганьбити, зраджувати і
На гак собі подібних брати!

І от навмисне я тону,
«Врятуйте наші душі!» - кличу
І якщо я не дотягну, –
Втекти с землі вам, друзі, зичу!

Назад – але не до біди,
Назад і вглиб – та не до схрону,
Назад – до притулку, води,
Назад – в одвічне наше лоно!

Поляскав по плечу трепанг,
Визнаючи свою породу, –
І я випльовую геть шланг,
В легені я впускаю воду!..

Зімкніть свої стрункі ряди,
До вух притисніть руки дужі:
Пішов один – нема біди, –
Та я прийду по ваші душі!


Про знаки зодіаку

Неправда, не морок над нами, а так –
Життя наше каталогічне:
Любуємось ми на нічний зодіак,
На танго сузір‘їв одвічне.  

Обличчя здійнявши, вдивляємось в них ,
В безмовності й вічності вираз:
Там доль наших траси й миттєвий наш вік –
Позначені всі невидимістю віх,
Що можуть завжди берегти нас.

Гарячий нектар в холод лютого злий –
Солодкий напій замість грогу, –
Ллє зоряну воду дивак Водолій
У пащу без дна Козерогу.

Всесвітній потік, як закрутистий путь,
То ртутний, то кров наче точно, –
Та, пута рвучи в березня каламуть,
Вже Риби могутні на нерест пливуть
В верхів‘я протоків Молочних.

В кінець розстрілявся грудневий Стрілець,
Вже й рухи для списів невправні, –
І от без страху може бігти Тілець
На трави просвітлені травня.  
 
І марить у серпні Лев, що зголоднів,
Квітневим Овном та й ночами.
А в червень – злітають аж до Близнюків
Із Діви зірок найніжніші із дів,
Мов гойдалками, Терезами.

От промені вцілили в мороку сон,
Як нить Аріадни важливі, –
Та Рак таємничий, як і Скорпіон –
Віддалені і нешкідливі.

На свій зодіак з нас ніхто не горлав –
Хіба ж небо лайки боїться! –
А просто із неба сузір‘я дістав
Та їх у коштовний метал вкарбував –
І кожен узнав таємницю.


Примітки

Тексти, що публікуються, в своїй основі є закінченими сталими авторськими варіантами, визначеними за відомими авторськими рукописами й фонограмами 1964 – 1980 років, а також іншими джерелами. Інші випадки вказані окремо. В кутових дужках наведені дані про перші прижиттєві публікації в радянській центральній періодиці та книжках, а також на платівках фірми «Мелодія».

* * *

ДО ВЕРШИНИ. Для к/ф «Білий вибух», не увійшла.
«ТРЕМТІННЯ ЗНИКЛО У РУКАХ…» Для к/ф «Білий вибух», не увійшла. Увійшла до вистави «Там, вдалині» московського Літературно-драматичного театру ВТО, 1976.
ПІСНЯ ПРО ДРУГА. З к/ф «Вертикаль». <Нові фільми, 1967, липень; ЗЗГД000867-8>.
ТУТ ВАМ НЕ РІВНИНА. З к/ф «Вертикаль». <Конверт платівки «Пісні з кінофільму «Вертикаль», 1968; ЗЗГД-000867-8>.
ПРОЩАННЯ З ГОРАМИ. З к/ф «Вертикаль», частково увійшла до к/ф «Допоки стоять гори». Рад. екран, 1967, №15, авг.; ЗЗГД-000867-8.
ГІМН МОРЮ ТА ГОРАМ. З к/ф «Вітер надії».
ШТОРМ. З к/ф «Вітер надії».
«ЗАТЯТО ПРАГНУ Я ДО ДНА…» Друк. за пізнішим з двох відомих авт. рукописів.
ПРО ЗНАКИ ЗОДІАКУ. З рекламного фільму «Знаки зодіаку». Друк. за єдиною відомою авт. фонограмою з к/ф.

2010
© Алексей Кацай
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2020 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании