укр       рус
Авторов: 399, произведений: 37729, mp3: 330  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2010.01.31
Распечатать произведение

Игорь Павлюк

ВІРШІ ЄВГЕНІЇ БІЛЬЧЕНКО. УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ ПЕРЕКЛАВ ІГОР ПАВЛЮК.

Ігор Павлюк

МОЛИТВА ЗА ВСІХ ПОЕТІВ
                              В церковнім хорі дівча співало …
                                                                         О. Блок
   
В епоху жаги «про все те».
Ручаюся не життям,
А горлом…
Врятуй Поета,
Церковне й вовче виття!

Чого би я не просила…
(Сусіда хмик: «Се ля ві!»).
Не треба Поету сили:
В любові всесильний він.

Безсилий… розкосі крила,
Горбатіє благодать.
Безсилля – то є всесилля:
Більше взяти в сто раз – віддать.

Виворіт плаття – тога.
Мрія – душі уста.
Біля хреста Христового
Натовпи – без хреста.

І поле в бинтах пороші
Поранене від сохи;
Й нема серед них хороших,
Й нема серед них плохих.

Є різні: це просто, просто, –
Як раптом враз кораблі
Зволіли би не за ростом
Для себе більше землі…

І яро, бортом і кілем
Врізались в кривавий рів…
Мій Боже, храни мій Київ,
Чорнобиль, Москву і Львів!

І погляд його пресиній –
Зомлілий від чистоти…
Поет зостається сильним:
Готуйте свої хрести!    
                     17 жовтня 2008 р.

МОЛИТВА ЗА ВСЕХ ПОЭТОВ

                              Девушка пела в церковном хоре…
                                                                         А. Блок
   
В эпоху страстей «про это»
Ручаюсь не головой ,
А горлом…
Спаси Поэта,
Церковный и волчий вой!

Чего бы я не просила…
(Соседа хмык: «Се ля ви!»).
Не нужно Поэту силы:
Всесилен он от любви.

Бессилен… Косые крылья,
Горбатая Благодать…
Бессилие – есть всесилье:
Взять больше в сто крат – отдать.

Изнанка рубахи – тога.
Обертка души – мечта.
Толпа у креста Христова
Всегда была – без креста.

Есть разные: это просто,–
Как если вдруг корабли
Возжаждали б не по росту
Великой себе земли…

И яро, бортом и килем
Врезаясь в кровавый ров…
Мой Боже, храни мне Киев,
Чернобыль, Москву и Львов!

И взор его синий-синий,
Как обморок чистоты…
Поэт остается в силе:
Готовьте свои кресты!    
                     17 октября 2008 г.


ІЄШУА

Здавалось, світ не буде кращим,
Що б не пророчили незримо
По небі, спухлому від гроз;
Але в цю яму, в цю от кашу
Прийшов з блакитними очима
Ієшуа. Ісус Христос.

І там, де море крові билось
(Воно, по суті, й нині вдома,
І краплі більше пролились),
Там окрім того щось з'явилось:
І не була це ще утома,
Непримиренність або злість,

І вже тим більше це не жалість,
Та, що розбризкана з кадила
Попівського до упокою;
Щось дерево землі сказало –
І гуща вже непроходима,
Й місточок стрибнув над річкою.

І небо, наче трохи свисне
Від здивування і від болю,
Саме собі сплакнуло знов;
І стали голубими висі,
Як погляд, сповнений любові,
Що знає вже: вона – Любов.

ИЕШУА

Казалось, мир не будет краше,
Чего бы там ни предсказали
По небу, вспухшему от слез;
Но в это яму, в эту кашу
Пришел с лазурными глазами
Иешуа. Иисус Христос.

И там, где билось море крови
(Оно, по сути, и осталось,
И даже больше пролилось),
Там появилось что-то кроме:
И это не была усталость,
Непримиримость или злость,

И уж тем более не жалость,
Разбрызганная из кадила
Поповского за упокой;
Но ... дерево к земле прижалось –
И стала чаща проходимой,
И мостик прыгнул над рекой.

И небо, чуть ли не присвистнув
От удивления и боли,
Расплакалось само собой;
И стали голубыми выси,
Как взгляд, наполненный любовью,
Постигшей, что она – Любовь.



ВЕСНА ВІД ПІРОСМАНІ

В дрімучій зелені – мостова.
Вздовж сонних вікон око зіва.
На небі сонце крутим жовтком.
Про це не думала навіть тайком.

Господь родився, в колисці віття
Його, як птаху, гойдає вітер.
Застряли в арках часи забуті.
Нам подарунок від них – майбутнє.

Дививсь, не жмуривсь. Пішов, не глянув.
По тьмяній шерсті собаку гладив.
У всіх він рухів украв по ритму.
У перехожих – по Маргариті.

Верблюд із клунком таранить далі.
Дарують ляльку на свято лялі.
Весна сусальна – різкий нам час...
І щастя десь-то живе без нас.

ВЕСНА ОТ ПИРОСМАНИ

В кромешной зелени – мостовая.
У сонных окон глаза зевают.
На небе солнце крутым желтком.
Я и не думала о таком.

Господь родился, и в люльке веток
Его, как птицу, качает ветер.
Застряло время в объятьях арок.
Оставил будущее в подарок.

Смотрел, не щурясь. Ушел, не глядя.
По жухлой шерсти собаку гладил.
У всех движений украл по ритму.
У всех прохожих – по Маргарите.

Верблюд с поклажей таранит дали.
Ребенку куклу на праздник дарят.
Весна сусальная режет глаз...
И где-то счастье живет без нас.


ЄРЕТИЧКА
                               
                                                   Олечці                  

Живу в розколі, як отой схизматик,
Пророчу людям правду на віки,
Вона, як спирт, витає в ароматі
Як вишукані солодом квітки.

Живу в розколі, розриваюсь поміж
Крутим «уже» і ласкавим «іще».
Надію божевільну – серцю поміч –
Мені зі смертю впишуть в спільний чек.

Живу в розколі, заготовив з ходу
На літо – лижі, до зими – весло;
У знахідок бюро свою природу
Здаю, немов найбільше барахло.

Живу в розколі (з дня на день – в Розпаді,
За ним іде нове Творіння знов),
Щоби стара моя і хвора  пам'ять
Чужу і юну увібрала кров.

Урочисто, немов держава в гімні,
Де навіть боязнь – це потужність теж,
Живу в розколі... Боже, поможи мені
Самій собі, як ближньому, святе.
                                  8 червня 2007 р.

ЕРЕТИЧКА
                               
                                                   Олечке                    

Живу в расколе, как любой схизматик,
Пророчествуя правду, а пока
Она, как спирт, витает в аромате
Изысканного сладкого цветка.

Живу в расколе, разрываясь между
Крутым «уже» и ласковым «еще».
Я знаю, что безумную надежду
Запишут мне со смертью в общий счет.

Живу в расколе, заготовив с ходу
На лето – лыжи, на зиму – весло;
Саму себя сдаю в бюро находок
Как самое большое барахло.

Живу в расколе (с дня на день – в Распаде,
За коим следует Творенье вновь),
Чтоб старая моя больная  память
Чужую юную впитала новь.

Торжественно, как государство в гимне,
Где даже трусость – это та же мощь,
Живу в расколе... Боже, помоги мне
Самой себе, как ближнему, помочь.
                                  8 июня 2007 г.



ЗАХІДНА УКРАЇНА

Хто невинний, – той винуватий.
Якщо болить, – зцілю рукою.
Каверзні, манірні уніати
Носять уселенські супокої.

Замок сторічний сто літ стоїть,
Переплавляє на світло цеглину;
Мармуровий зал, немов єзуїт,
З ходу двозначну відповідь кине.

Дріб черепичний – скроні льодові.
Гомін брущатки – душа підтюпцем...
Вулиці стиснули по кулакові,
Щоб ударити – себе – у лице.

Що нам традиція?
Що сім'я?
Переносними ростем дітьми...
Батьківщино!
Маленька моя!
Бідна ненечко!
Обійми!
                           23 квітня 2008 р.

ЗАПАДНАЯ УКРАИНА

Кто невиновен, – тот виноват.
Если болит, – исцелю рукой.
Каверзный, чопорный униат
Носит вселенский в глазах покой.

Замок столетний сто лет стоит,
Переплавляя кирпич на свет;
Мраморный зал, как иезуит,
С ходу двузначный дает ответ.

Дробь черепичная – лед к виску.
Ропот брусчатки – душа рысцой...
Улицы сжали по кулаку,
Чтобы ударить – себя – в лицо.

Что нам традиция?
Что семья?
Переносными растем детьми...
Родина!
Маленькая моя!
Бедная нэнечка!
Обними!
                           23 апреля 2008 г.


МІСІЯ

Роса на іконі кров’ю.
У трав обгризений корінь.
Питання: куди ішов я?
Де судді? І чим накормлять?

Давно розібрані мітли.
Й – заради понту  – молитви.
Сльозитися медом звикли
За день облетілі липи.

Формат убогих фантазій
Схожий на цикл пародій.
П'янички марять в екстазі
Про вічну «Мадонну в гроті».

А ми – нам ніде приткнутись –
З дідівським нашим «Їй-Богу!»
Ти – Папа римський.
Я – нунцій:
Хрести мене на дорогу!

У світі сумніш, як в цирку, –
Що всівся між крісел вільних.
Мідь звучних твоїх енциклік
Пече, як натільний хрестик.

І дзвін десь, неначе рана…
Пішли у безсмертя коні.
Над нами посходять трави…

Квітне роса на іконі.
                        23 жовтня 2008 р.

МИССИЯ

Роса кровит на иконе.
У трав обглоданы корни.
И спорят: кто здесь исконней?
Где судьи? И чем накормят?

Давно разобраны метлы.
И – ради понта  – молитвы.
Слезятся ветром и медом
За день осипшие липы.

Формат убогих фантазий
Похож на цикл пародий.
Пьянчуги бредят в экстазе
О вечной «Мадонне в гроте».

А мы – нам негде приткнуться –
С дедовским нашим «ей-Богу!»
Ты – Папа Римский.
Я – нунций:
Крести меня на дорогу!

В сей мир – несчастнее цирка, –
Усевшийся между кресел.
Медь звонких твоих энциклик
Жжет грудь, как нательный крестик.

И колокол, словно рана…
Ушли в бессмертие кони.
Над нами восходят травы…

Цветет роса на иконе.
                        23 октября 2008 г.



ВІРШІ ДО БАТЬКІВЩИНИ

Наш національний геній –
Тарас Шевченко.
«Милий, не плутай, милий:
Не «футболіст»!»
Падає в небо, солодким згоряє чимось,
Дряхлий, жовтневий, юний, святковий лист.
Батьківщина… Черстві булочки, парти, скельця…
Накип барочного золота куполів…
І по-собачому – свої! – очі іноземця…
(Спорідненість душ – крізь говір – поверх голів).
Ритм, що відчувається найостаннішою жилою –
Тією, що зростеться з першою потім струною…
Вічний футбол
Святої правди-матки – життя:
Борг «Аргентини – Ямайки»…

За нею і мною.
                    7 листопада 2008 р.

СТИХИ К РОДИНЕ

Наш национальный гений –
Тарас Шевченко.
«Милый, запомни, милый:
Не «футболист»!»
Падает в небо, сладким сгорая чем-то,
Дряхлый, октябрьский, юный и праздный лист.
Родина… Черствые булочки, парты, ранцы…
Накипь барочного золота куполов…
И по-собачьи – свои! – глаза иностранца…
(Родственность душ – сквозь наречья – поверх голов).
Ритм, ощущаемый самой последней жилой –
Той, что срастется с первой потом струной…
Вечный футбол
Святой правды-матки – жизни:
Долг «Аргентины – Ямайки»…

За ней и мной.
                    7 ноября 2008 г.


ОСТАННЯ КОЛИСАНКА

                                             Ю.К.

Неначе вугілля, дзвони сяйнули;
Сльозились берези, кляли судьбу;
Ти здуру подумав, що я заснула,
Коли запримітив мене в гробу.

Виття на шепіт змінив… Бува…
Боязнь сполохати – в бунті «прокиньсь!»
Як ти обізнався! Спала – трава,
З ребер моїх проростаючи ввись.

Розігрувать кращу здобич доби –
Який для мисливця у цьому толк?
Поет – не царівна: він – Божий бич:
У бабській подобі – братуха-вовк.

Як пізно… Як зоряно в грудях крик!
І спати в них дешево: два плювки –
За пісню… Доволі вже! Не ятри!
Від хресних знамень щем уздовж руки.

Сочаться крізь пальці піски планет.
Спить сном Гетсиманськім полин... степи…
Мене уже двісті століть як не...
Бадьорію.
Час утікає…
Спи.
                    9 листопада 2008 р.

ПОСЛЕДНЯЯ КОЛЫБЕЛЬНАЯ

                                             Ю.К.

Как угли, белели колокола;
Слезились березы, кляня судьбу;
Ты сдуру подумал, что я спала,
Когда заприметил меня в гробу.

Вой сбавив на шепот… Едва-едва…
Боязнь вспугнуть – в мятеже «проснись!»
Как ты обознался! Спала – трава,
Из ребер моих прорастая ввысь.

Разыгрывать лучшую из добыч –
Какой мне, охотнику, в этом толк?
Поэт – не царевна: он – Божий бич:
В обличие бабьем – братуха-волк

Как поздно… Как звездно в моей груди!
В ней спать было дешево: два плевка –
За песню… Довольно! Не береди!
От крестных знамений щемит рука.

Сочатся сквозь пальцы пески планет.
Спит сном Гефсиманским полынь в степи…
Меня уже двести  веков, – как нет:
Я бодрствую.
Время уходит…
Спи.
                    9 ноября 2008 г.


ДЕПРЕСІЯ

Мозок, оголюючись поволі, неначе паща,
Спльовував думку обгризену із котла.
Вийти на вулицю… Вийти й не впасти…
Було би здорово… Якби могла!

Жили – системно-повільно, неначе сто
Лабораторій разом… На серце – гладь.
Доктор сказав: «Ангіна», – а мені то?
Вижить-то виживу: «Coldrex» і шоколад.

Тільки не треба сцен тих останніх, цін!
Трагікомічний – пафос. Надрив – смішний.
Знову на фронті нашому без перемін:
«Перших» нам не дали? «Других» дадуть вони!

Київ – Марсель – Москва – Ленінград – і «Львів»:
Скільки іще зосталось а-ля доріг?
Антибіотик миру в моїй крові
Дуже нагрівся – і тому змерзнув як сніг.

Старт або фініш – поля не перейти.
З другом сваритись – з ворога знать тайком.
                   
Дівчинка років так десь п'яти-шести
Котика кормить млинцем із сирком…
                                         14 листопада 2008 р.

ДЕПРЕССИЯ

Мозг, обнажаясь медленно, словно пасть,
Сплевывал мысль обглоданную с котла.
Выйти на улицу… Выйти и не упасть…
Было бы здорово… Если бы я могла!

Жилы – системно-медленны, словно сто
Лабораторий разом… На сердце – гладь.
Доктор сказал: «Ангина», – а мне то что?
Выжить-то выживу: «Coldrex» и шоколад.

Только не надо этих последних сцен!
Трагикомичен – пафос. Смешон – надрыв.
Снова на фронте нашем без перемен:
«Первых» не дали? Точно дадут «вторых»!

Киев – Марсель – Москва – Ленинград – и «Львів»:
Сколько еще осталось а-ля дорог?
Антибиотик мира в моей крови
Слишком нагрелся – и потому продрог.

Старт или финиш – поля не перейти.
Ссориться с другом – значит, дружить с врагом.
                   ___

Девочка лет так, эдак, пяти-шести
Кормит котенка блинчиком с творогом…
                                         14 ноября 2008 г.


ГОСТИННІСТЬ

                           Слава Богу, що ти не розумієш по-російськи


Півкарти не криється.
Свідомість наша –мста битію.
А Бог любить Трійцю:
Заявишся втретє – уб'ю.

Фонтан бризка іскрами.
Розрізано горе, як сало важке.
Біда українська!
Не зрозуміти Вам з вашим «О’ key!»

Я – «дщерь» Бабайожкина.
На світло червоне наш лет.
«Ти вб'єш мене трошки», –
Ступі вказали очі ракет.

Перша Вітчизна, вір цьому, –
Твоїх середин – на моїм краю.
Так, Бог любить Трійцю:
Заявишся втретє – уб’ю.

Глина. Сніг. Голубів розмова.
Півдуші у храмі врятуєш...
Із іконою ми у змові:
Вона – православна, чуєш.

Хусточки й жести
Заткни собі, знаєш куди… Так-так.
Я – відьма.
Я – жінка.
Я – не-переклад конгеніальний, та

Рука все згубить.
Все суть ярлики – імена в миру.
Але…
Бог Трійцю любить:

Заявишся втретє – помру.
                                  13 грудня 2008 р.

ГОСТЕПРИИМСТВО

                           Слава Богу, что ты не понимаешь по-русски


Полкарты не кроются.
Сознание наше – месть бытию.
А Бог любит Троицу:
Заявишься в третий раз – убью.

Фонтан брызжет искрами.
Разрезано горе, как сало, по дням.
Беда украинская!
Вам, с вашими «It’s o’ key!» – не понять.

Я  – дщерь Бабаежкина.
Мы перелетаем на красный свет.
«Ты таки убьешь меня», –
Заметили ступе глаза ракет.

Знай: первая Родина
Твоих середин – на моем краю.
Да, Бог любит Троицу:
Заявишься в третий раз – убью.

Снег. Глина. И голуби.
Ты просишься в храм  – полдуши спасти…
С иконой мы в сговоре:
Она – православная, учти.

Платочки и жестики
Заткни себе, знаешь куда… Вот-вот.
Я – ведьма.
Я – женщина.
Я – конгениальный не-перевод.

В руках что – уронится.
Все суть ярлыки – имена в миру.
Но…
Бог любит Троицу:

Заявишься в третий раз – умру.
                                  13 декабря 2008 г.


КАРТИ

Біла мордочка ранку. Робота в центрі.
Печаль еспрессо зі штруделем.
Запросили – у вівторок – на два концерти.
А у суботу – на студії.

Середа сьогодні – прохідний верлібр:
Посередність і посередниця.
Мій мобільний в транскрипції «Maine Lieben»
На глобусі мухою гріється.

Всі погиблі: древляни, сармати, готи –
Уся наша братва, вся вулиця!
Глиби гетто мріють про висі Гьоте…
Береза на сонці жмуриться.

Далекозорі далі вітрів осінніх
Стулились в очному вигині…
Завтра, неділя... десь «воскресенье»:
Воскреснемо.
Якщо вигинемо…
                                      17 грудня 2008 р.

КАРТЫ

С белой мордочкой утро. Работа в центре.
Тоска эспрессо со штруделем.
Пригласили – во вторник – на два концерта.
А в субботу – на студии.

Но сегодня среда – проходной верлибр:
Посредственность и посредница.
Мой мобильный в транскрипции «Maine Lieben»
На глобусе мухой греется.

Все погибли: древляне, сарматы, готы –
Вся наша братва, вся улица!
Глуби гетто мечтают о высях Гете…
Береза на солнце щурится.

Дальнозоркие дали ветров осенних
Сомкнулись в глазной излучине…
Завтра, может быть, выпадет воскресенье:
Воскреснем.
Если получится…
                                      17 декабря 2008 г.


У-КРАЇНКА

У-крали… На краю – рай…
На краю.
Вам добре сміятись, а я помру!
Так час на зло іде Битію.
І жлоби складають: «метра», «метру»…

Горю.
Нечесані леви грив –
Горю…
Обривається карусель.
Єдиний брат –
Покотив у Львів.
Єдиний ворог –
Відлетів у Брюссель.

Кровинка! Матуся!
Князівський Бог!
Як жили ми – назад,
Так і будемо – жить.
Ніяк не можу доповзти в Острог:
Свою Alma Mater перегоріть.

Я – Проня Прокоповна.
Я – ніхто.
Корова мене уранці пасе…
Мені років вісімнадцять.
Мені що? Мені – сто!
Я – цвях чужого хреста.
Я – все.

Вкрали корали в раю …
Плі!
Стріляй по ганьбі своєї душі!
Скитайся по венах тугої землі –
Для болю у-краюй собі шалаші.

У-края…
Середнє – не варте сил.
З роботи – по горло і по росі…
«Спасибі» читається, як «Спаси,
Бі…». Я не хотіла.
Пробачте усе усі.
              25 грудня 2008 р.

У-КРАИНКА

У-крали… У края – рай…
На краю.
Добро вам смеяться, а я умру!
Так время назло идет Бытию.
И жлобы слагают: «метра», «метру»…

Горю.
Всей нечесаной гривой львов –
Горю…
Обрывается карусель.
Единственный брат –
Укатил во Львов.
Единственный враг –
Улетел в Брюссель.

Кровиночка! Мамочка!
Княжий Бог!
Как жили мы – вспять,
Так и будем – впредь.
Никак не могу доползти в Острог:
Свою Alma Mater перегореть.

Я – Проня Прокоповна.
Я – ничто.
Корова меня поутру пасет…
Мне лет восемнадцать.
Мне что? Мне – сто!
Я – гвоздь от чужого креста.
Я – все.

У рая украли кораллы…
Пли!
Стреляй по бесчестью своей души!
Скитайся по венам тугой земли –
Для боли у-краивай шалаши.

У-края…
На среднее – жалко сил.
С работы – по горло и по росе…
«Спасибо» читается, как «Спаси,
Бо…». Я не хотела.
Простите все.
              25 декабря 2008 г.


ВУЛЬГАРНІСТЬ

Уявлено: дикий сад,
Без охів, без дамських роз.
Стежки… Гетсиманській ряд
Черешень… Обвали рос

В глибинну вологість плит –
В до-вірші... прапрадіда слід.
У постільний мох, в землі
Обвітрений малахіт…

Сад – чесний, як Бог і звір.
Сад – чистий, як голий, бо...
Ступаю… І у траві
Ногою мацнув

«Playboy».
                           21 січня 2009 р.

ПОШЛОСТЬ

Представилось: дикий сад,
Без охов, без дамских роз.
Тропа… Гефсиманский ряд
Черешен… Обвалы рос

В глубинную сырость плит –
В прадедово… В до-стихи.
В постельные мхи, в земли
Обветренный малахит…

Сад – честен, как Бог и зверь.
Сад – чист, как мудрец нагой…
Ступаю… И вдруг в траве
Нащупываю ногой

«Playboy».
                           21 января 2009 г.


ЛИСТ ДО БРАТА

                                   Ігореві Павлюку

«Нас мало!» – нас, може, двоє…
Самі ж ми собі – одні.
По-вовчи виєм з тобою
На лампочки і вогні.

А мимо проходять люди
З офісу – і в пивбар…
Про те, що він «хрін на блюді»,
Гугнявить тоскно Макар…

І ми научились хавать
Останки чужих полов.
Детально, у смак охаять
Їх вірші і премій лов.

Втомилась від ігор, іга,
Від іволги в ніч бліду…
Я навіть не знаю, Ігор,
Куди я тепер іду

За вітром, грудним і голим,
Як алкоголь – батько нам, –
Якимось іншим монголам
Слов'янський наш біль віддам.

Споїти… З Москви – до Львова:
По шпалах – земля без ніг…

І грішне це наше Слово,
Яке, як Бога, беріг...
                         11 серпня 2009 р.

ПИСЬМО К БРАТУ

                                   Игорю Павлюку

«Нас мало!» – нас, может, двое…
Мы – сами себе одни.
Сидим и по-волчьи воем
На лампочки и огни.

А мимо проходят люди
Из офиса – и в пивбар…
О том, что он «хрен на блюде»,
Тоскливо мычит Макар…

И мы научились хавать
Ошметки чужой трухи
И смачно, подробно, хаять
Их премии и стихи.

Устала от игр, от ига,
От иволги на пруду…
Я даже не знаю, Игорь,
Куда я теперь иду

За ветром, грудным и голым,
Как батюшка-алкоголь, –
Каким-то другим монголам
Славянскую голь – и боль

Споить… От Москвы – до Львова:
По шпалам – земля без ног…

И грешное наше Слово,
Которое было Бог...
                         11 августа 2009 г.

2010
© Игорь Павлюк
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2017 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании