Вітер в вухо: восени не пиши –
В рядках нема душі,
В рядках – лиш мертві тушки
Дерев, думок бруд, почуттів.
Ти ж бо збираєш падло, дивишся
Крізь каламутні погляди,
Що їх розвівають і в даль відносять
Світанки темні, ген аж туди,
Де в безлюдному й білому полі
Аркуша паперу
Рядки осені проростають
Дивними днями.
Зникає липка волога слів.
Ллється студене світло,
Живе і прозоре.