О жінко, що злітає від порога! Лице твоє пресвітле, хата вбога. На вулиці ночіє, люд за рогом. Вдивляєшся у шибу, мов у світ. О жінко, хлюпотить печаль на межі… Твій чоловік ніхто, в дитинки нежить. Годинник біля сита – сонний лежень. Невже пора писати заповіт? О жінко, ці вітри терзали крила! Вони намокли в дощ, важкі, мов брили. Ти майталаєш ними… Зріє вилом… Ось-ось відчайно кинеш на диван. Зажди безкриліть, з нами все бувало. Твоя оспалість витече в дзеркала. Зажди, кухарко, вчителько і прале. Ще полетиш над хвилями оман! Ти полетиш над хатою і димом, Ти полетиш над Прагою і Римом. Й того осяє щастя невгасиме, Хто іздаля побачить твій політ. Це зараз у кімнаті затхло, сіро. Запам`ятай - ти гожа, ти ефірна, Тобі пасують і пасати, й ліра. Не бійся розсікати купол віт! 2014 .................................................... О, женщина, летающая трудно! Лицо твое светло, жилище скудно, На улице темно, но многолюдно, Ты смотришься в оконное стекло. О, женщина, глядящая тоскливо! Мужчина нехорош, дитя сопливо... Часы на кухне тикают сонливо - Неужто твоё время истекло? О, женщина, чьи крылья не жалели! Они намокли и отяжелели... Ты тащишь их с натугой еле-еле, Ты сбросить хочешь их к его ногам... Но погоди бросать еще, чудачка, - Окончится твоя земная спячка, О, погоди, кухарка, нянька, прачка - Ты полетишь к сладчайшим берегам! Ты полетишь над домом и над дымом. Ты полетишь над Прагой и над Римом. И тот еще окажется счастливым, Кто издали приметит твой полёт... Пусть в комнатке твоей сегодня душно, Запомни - ты прекрасна, ты воздушна, Ты только струям воздуха послушна - Не бойся, всё с тобой произойдёт! 1986
|