Спочатку було слово:
«Тонембля!..»
Під шторму спів
З нас кожен
На обломках корабля
Пиху губив.

А потім,
Як тонуло слово Ми,
Спливало Я –
І я збагнув:
Від носа до корми
Тече земля.

Я плив назад в життя,
Згубивши смерть:
Ге-ве-бе-а…
Про все вам розповім –
Язик, мов твердь,
Знайшов слова…

«Ні» – ось мій дім,
В тім «ні» я жив.
Не будував
Я форт,
Дням лік не вів.
(Писака
набрехав –
Не вір Дефо!)

Я «ні» твердив,
Я гнав сльозу вночі:
То не біда,
Що щезло враз
Всесильне «Замовчи!» –
Навкруг вода.

Прозорі захід,
Схід, і ліс, і до-
ли вдалині…
І «не» росло,
І виросло, і до-
росло до «ні».

І «ні» живе в мені –
Бездомне Я.
Покірних вод
Я вимага,
Й на водах – корабля.
І раптом – от!

Він тут! Міцний!
Течуть і тонуть дні.
А-бе-ве-ге.
І Я тече.
Тече Я у Вони…

Погляньмо, гей!