***

Соломинкою всотуєш душу.  
Знаю, смак і хмільний, і гіркавий.
Ні, благанням тортур не порушу.
Розчинилися будні обави…

Як доп`єш, то скажи. Не печально,
Що душі не існує на світі.
Я піду по стежі мимо сальвій –
Споглядати, як бавляться діти.

Квітне аґрус у вільгім безмов’ї.
І везуть за парканом цеглини.
Ти коханець чи брат однокровний? –
Забуваю, мов давню провину…

Як безхатньо, сяйливо, лунасто.
Спочиває замучене тіло.
Перехожі зітхають нечасті:
Певно, вчора лише овдовіла.



2013

------------------------------------------------------


***

Как соломинкой, пьешь мою душу.
Знаю, вкус ее горек и хмелен.
Но я пытку мольбой не нарушу.
О, покой мой многонеделен.

Когда кончишь, скажи. Не печально,
Что души моей нет на свете.
Я пойду дорогой недальней
Посмотреть, как играют дети.

На кустах зацветает крыжовник,
И везут кирпичи за оградой.
Кто ты: брат мой или любовник,
Я не помню, и помнить не надо.

Как светло здесь и как бесприютно,
Отдыхает усталое тело...
А прохожие думают смутно:
Верно, только вчера овдовела.