укр       рус
Авторов: 413, произведений: 42351, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Распечатать материал
Опубликовано: 2016.10.23


Богдан ЗАВІДНЯК

«Хочу бути Нарцисом»



Василь Кузан. Сингулярність. Поезії. «Український пріоритет»: Київ 2016. – 236 с.

Нова поетична збірка, за рахунком вже двадцята, відомого українського поета Василя Кузана під назвою «Сингулярність» відкриває перед нами зрілого письменника приблизно так само, як і поет – поетичні обрії світу, що спалахують і гаснуть у метафізичному космосі визрілої реальності.
Поет і поезія, поезія і поет – ці теми часто зливаються в одну відкриту в збірці тему, як і поет – є чоловіком відвертим, що пересипає, чи то перебирає золоті крупинки щастя на своїй долоні, пробуючи визначити, яка з них світить найпереконливіше і найреалістичніше.
Чи цією перлинкою є жінка, чи він сам, чи осінь зрілості перед весною юних літ, самотність чи одинокість, військова кампанія чи мирний сон, римований віршований світ чи неримований, елегійний чи афористичний, традиційний у формі катрена чи стилізований під трикутник, чи навіть коми і їхня відсутність у віршах? Хто зна? Бо, що, коли його письменницьким кредо стане проза? За поета говорять вірші…
Чоловіки перемоги прагнуть,
Бо жінки зневажають слабких
І обожнюють героїв.
А ще:
Воїни хочуть слави
І мільйона в кишені
І знати, що вдома чекає
Королева і мати, й мир. («Батярське». С. 24)
Поет Кузан у збірці заявляє про себе як про переростка молодечих герців, життя обертається під його долонею глобусом днів і ночей, схиляючи його поетичний розум до фаустівського моралізування на теми пізнання добра і зла, та навіть самого себе:
І затремтить наближення моє
Бо вже нема того, що ніби є. (С. 111)
Сковородинівська тема легендарного Наркісса є цьому свідченням. Приведемо її цілою:
Хочу бути Нарцисом.
Любити себе і тільки.
Вільним хай буде настрій
Від циклів і слова жінки.
Хочу любити тишу
Без криків-плачів у небі
І щоби ніхто не пхався
У простір приватний. Губи
Вранці нехай цілує
Роса чи вода джерельця
І хай окуляри мають
Рожеві чи чорні скельця.
Сховатись у власний кокон
І просто собою бути.
Не бачити жодне тіло
І голос нічий не чути.
Залізти кротом під землю,
Заритись, та не в могилу.
А трохи іще пожити
І їсти – хай, навіть, глину.
Нехай мене всі обходять,
Хай не чіпають руки
Чужі, уже краще очі
Хай виклюють чорні круки.
Чи ні! Нехай будуть очі,
І хай не сліпці-закриті.
Бо як без очей я буду
Нарциса-себе любити? («Нарцис». С. 88)
Частою в нього зустрічається тема відвертого ескапізму. Хіба куди втечеш?
Невідворотно хочеться втекти
Від невгамовних утисків негоди
У ті світи, де недосяжність згоди
Є недоступним дотиком мети.
Нести неситий докір в небуття,
Не бути там, де будять ненароком
Глибокі нетрі нетривкого року
Невчасні і невтішні почуття. (С. 121)
Втекти хай «і в нереальну, незнищенну суть» (Там само).
Легка еротика непростих стосунків з представницею протилежної статі теж є радше поблиском від легеньких пилинок метеликових крилець спраглого Купідона:
Наварю тобі меду із осені тіла свого,
Доторкнувшись мене
Ти облизуватимеш пальці. (С. 31)
Дитя Венери з покрівцем на очах є сліпе, тож прицільні постріли є радше промахи і поза залюбленої людини, а не відгадка таємниці кохання, що невблаганно злітає охрою почуттів:
Осінь простреленим серцем
Впала листочком у
Лету… (С. 34)
Або ще прицільніше:
Серце і є для того
Щоби приймати біль.
Жала і стріли строго
Мусять попасти в ціль. («Октава болю». С. 105)
Поетова жінка, ймовірно, Муза. Він її не видає, ховає тайною за сімома замками. Виною – все та ж печать пов’язки на очах Купідона:
Їй не буває добре так. Вона
У кожного із нас одним-одна. («Вона». С. 116)
До нас долинає тільки тонка нитка срібла з прочинених щойно палітурних дверей обкладинки збірки. Та й у цьому просвіті автор накидав міріади зірок, вибухнув деміурговою щедрістю красот творива, щоб не впала вона бува кому в око:
Життя – вода, що скрапує в пісок
Із пальців Бога
Через наше тіло. (С. 101)
Проте і щедрий на численні літа Деміург і поетова жінка не є вибагливими, не пещені білоручки. Не відкриваючи їхній образ поет зчитує зовнішні риси, не намагаючись відкрити риси їхнього характеру. Проте йому краще вдається звістити про себе аніж про них:
…Для неї…
Боже!
Коли в людей немає хліба,
Коли бездомних повно в місті,
Це злочин – мати файні очі
І сукню кольору весни. (С. 85)
Однак саме жінка для поета стає гарантом і критерієм істини, коли «усе змішалося і поламалося»:
Я стискаю тебе у своїх обіймах
І це єдина логічна реальність,
Дана нам у відчуттях. («Єдина». С. 139).
Голкою ліричного хисту Музі поета вдається інколи грубо зшивати дві надірвані мішковини світу, з якого, мов хліб, губляться крихти здорового глузду:
Слава – то ще не авторитет.
А для того, щоб твердо стояти на ногах
Потрібна опора. Сук.
Чи суки? (С. 151);
Чи:
…вечір зітре прийдешнє
символами тривоги
зла урожай проріже
дірку на споді мрій (С. 164).
Як інколи грубим видається і фехтування римами в заримованому задзеркаллі поетичного Я:
а там і пам'ять
листя палить
зима посадить рік на палю (С. 173).
Однак хай рими будуть бездоганні, чи ж буває «втомлений скелет»? («Осеніє». С. 91). Чи ж Потічеллі, як у вірші «Маестро і Муза» (С. 182).
Насправді, ніколи так добре не буває поетам, як тоді, коли вони за ліричним пюпітром, коли мелодійно і срібно бринить камертон їхньої душі, а з туману мрій росте вірний крилатий образ. Втома життя дає про себе знати, тож чом собі не дозволити проявити мужність і полинути в омріяний рай свого правдивого житла – поетичний Елізіум, повний оксюморонів і Буріданових істот:
Чорним снігом гріється Парнас. (С. 165).
Тоді зшитком стає небо і любов, вівтар і світло, високе і низьке. Сміливим і водночас гарним є вірш «Причащаюся тобою» - любовний гімн коханій людині, Пісня Пісень, котрим вже ним одним було б достатньо насолоджуватися у книжці (С. 208-209), яку хочеться гортати, брати до рук ще і ще, бо вона вже сама стає загадкою. Її не жбурнеш немилосердно у темний кут. Може в цьому й полягає успіх поетичних книжок?
Поет прагне торкнутися вічних тем глибини буття. Ліричне задзеркалля ось-ось заблисне перед ним двома світами – видимим і – ні. Крупинки чи поетичні крихти зі столу, як колись для данського самітника були крихти філософські – розсипаються авторським голосом з його поетичного підвіконня, «затуляючи собою / зірки в отворі» («Шпаківня». С. 125).
Поет Василь Кузан – автор терпеливий і медитативний. Він не ведеться на гру в модний репортажний опис дійсності. Його не цікавить все те, що перебуває за межами власного болю. Однак не скажеш, що він відштовхується від інтуїції, добре почувається в просторі і часі. Це поет апріорних умов досвіду. Не скажеш, що обласканий долею щойно тепер ділиться досвідом. Для сугестивного зізнання, мабуть, треба набрати ще вищу висоту, як от у поезії «Довкола молитви»:
А святі вмирають ще до того,
Перш, ніж полетить у них каміння. (С. 174).
Однак від цього виграє сама поезія. Вона часто дзвінка і мелодійна, повна ліричного хисту, чого в поета-пісняра не відібрати. Такі розкішні вірші, як: «Оранжева лампа» «Творення легенди», «Жовток вечорових мрій», «Троянда дивиться у зиму» чи «Осінь нашого саду» є цьому промовистим свідченням.
Як бачимо, це поет, який терпеливо очікує від Музи пахощі та краплини ліричного парфуму:
а пам’ятаєш танець
на склі ранку
краплі роси
лишали сліди
наче (С. 179).
Це автор теми поет і Бог, а не поет і Владець. («бог забирає кращих…». С. 180-181). Це поет блоківського сум’яття і піднесення, поет, де «Підвіконник…/ Аптека. Ліхтар угорі» (С. 212), поет Прекрасної Пані і троянди.
Що ж, ми тільки застали поета в очікуванні за нерозпізнаним таємним скарбом буття у розмові з крилатими мешканцями Еолійських нив.
Нехай ще він розсипає крихти хліба на своє поетичне підвіконня і чекає, адже таким і Бог подовжує гріхи ще на піввіку. Бо чи нам, читачам, осуджувати поета?
Богдан ЗАВІДНЯК, поет, перекладач, доктор філософії (Ph.D.), доцент кафедри філософії Українського католицького університету



Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.


Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании