укр       рус
Авторов: 413, произведений: 42351, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Распечатать материал
Опубликовано: 2013.02.01


Євгенія Нестерович

Провінційність – не територіальна ознака



Раніше мені здавалося, що хоч Україна і не маленька держава, але куди не кинь – тут всюди загалом однакові українці. Потім
я побачила російськомовний Схід, строкатий Крим, велелюдний Київ – і зрозуміла, що наша держава навіть у межах
винятково української нації вельми різноманітна. Особливою фрескою серед колоритної мозаїки різних регіонів нашої
Батьківщини є Закарпаття. Це, якщо можна так сказати, українська екзотика – повна таємниць та загадок, овіяна гірськими
легендами та неймовірною красою Карпат. Тому особливо був цікавим публіці гість традиційних зустрічей з митцями в
Інституті філології КНУ ім. Шевченка Василь Кузан – поет, есеїст, журналіст, начальник відділу культури і туризму Іршавської
райдержадміністрації, та, за словами гумориста Павла Чучки, «постійно діючий еротичний вулкан Закарпаття».
Якщо ім’я Василя Кузана вам і досі не відоме, то можу надати коротку довідку: автор збірок «Верлібрідо» (2002) і «Золото
Карпат» (2003), за яку отримав обласну літературну премію ім. Федора Потушняка, збірки есе та інтерв’ю «Віагра для поета.
Роздуми. Розмови». Його статті ви могли читати у пресі і навіть не здогадуватись про авторство – адже часом Василь Кузан
підписується псевдонімом. Крім літературної праці, пан Василь захоплюється фотографією, його здобутки можна знайти у
виданні «Іршавщина. Край зачарованої долини», що дарує читачам насолоду споглядання величної і незаперечної краси
Закарпаття. А ще поезії Кузана можна почути у репертуарах Ярослава Музики, Валентини Степової, Степана Гіги, Івана
Поповича, що за твором пана Василя назвав цілу концертну програму – «Золото Карпат».
Василь Кузан – верховинець – як він сам говорить, «той ще гуцул, тільки дикий». У них у народі навіть є спеціальна фраза, за
якою можна перевірити, чи ти справжній верховинець. Скажу вам чесно, що вимовити її правильно під силу далеко не всім, а
здогадатися про що йдеться – «Онде на тинові пташка фітькає» - взагалі майже не реально. Зрештою, закарпатський діалект
– це дивна суміш, адже там живуть і угорці, і росіяни, і словаки, і румуни, і роми… Це самобутнє мовне утворення, ним навіть
перекладають твори (Павло Чучка, Іван Петровцій).
Але якщо говорити про мову віршів Василя Кузана, то вона зрозуміла усім, і навіть не на вербальному, а на почуттєвому рівні.
Часом смішні, часом філософські, його поезії прості і відверті.
Центральною темою розмови було життя поета у провінції. Про це пан Василь розповів так, що особисто мені здалося –
регіональний аспект не має особливого значення у літературній діяльності. Було б бажання писати, а засобів для співпраці зі
спільнотою нині є достатньо. Кузан живе у селі Довге на Іршавщині, що насправді є невеликим містечком – 7 тисяч
населення. Після закінчення Ужгородського університету математик Василь повернувся у рідне село разом з дружиною і
почав працювати у школі вчителем. Життя здавалося йому нудним і нецікавим, він думав, що засохне у цій провінції. Кожен
вірш сприймався усіма буквально – так сталося із поезією про шкільну любов між ученицею та вчителем – загадкову Василеву
пасію відгадувало все село… Але потім Кузан знайшов можливість підтримувати постійний зв’язок із сучасним світом –
почалися поїздки в Ірпінь, з’явилися мобільні телефони, а згодом і Інтернет, що дозволив митцю бути постійно доступним
навіть у далекому Закарпатті. Провінційність для самого пана Василя – це не територіальна ознака: «Вона випирає перш за
все з тих, хто застиг, зупинився у розвитку». Для односельчан Кузан – надзвичайно популярний вчитель та веселий тамада
на сільських весіллях; в області він знаний як начальник райвідділу культури; в Ужгороді – як відомий письменник, член
Спілки…
Писати вірші його примушує тільки внутрішня потреба, щира й чесна, «бо із силування нічого доброго не вийде – то буде не
цікаве нікому». А писати пан Василь почав рано – перші вірші народилися ще в третьому класі. Маленький хлопчик приніс їх
мамі, і вона, дуже здивована, погладила його по голівці, похвалила і сказала: «Молодець, але більше не пиши». А все тому,
що тематика віршиків Василька була трохи за доросла… Він, як слухняна дитина, більше не писав, аж поки у дев’ятому класі
на уроці хімії його знову не «спіткало» натхнення, і з-під його пера вийшла справжня балада на 3,5 сторінки про любов
однокласника до однокласниці. Юний поет передав її по рядах і відповідно на перерві отримав від ображеного закоханого
попередження, аналогічне маминому: «Більше не пиши!». Потім, вже у армії, молодий солдат Василь Кузан взяв участь у
конкурсі газети «Вечірній Ленінград» і здобув друге місце. А вже в університеті він став активним учасником літературної
студії і навіть хотів потім написати кандидатську й захистити її в Інституті української мови, але з дипломом математика його
взяти туди не змогли. Тож філологічної освіти Кузан так і не отримав, що, тим не менш, не заважає йому бути гарним
майстром мистецтва слова.
«Чи згодні ви з тим, що у поезії лише дві теми – кохання та смерть?» - «Так. А про що іще на цій землі варто писати? Молоді
більше пишуть про кохання, старші – про смерть – кому що актуальніше… Я поки що, слава Богу, пишу про перше».
Щодо жанрів своїх творів пан Василь говорить, що есе потрібні йому для того, щоб сказати речі, які у поезію не вмістити, і
вони дозволяють говорити більш повно.
«Чим заробляють на життя поети у провінції?» - «Посадою начальника відділу культури. Або тримають власний ресторан.
Або викладають. Друкуються в пресі… Всі якось викручуються». Хоча щодо друку треба зауважити, що часом без псевдоніма
нікуди – адже всі один одного знають, і, як завжди у маленьких спільнотах, не прийнято про когось говорити погано. Тому
доводиться часом ховати власне ім’я.
Отакі справи у рідному екзотичному Закарпатті. Треба відзначити, що після спілкування з Василем Кузаном кілька студентів (і
авторка цих рядків також) вже зібралися найближчим часом відвідати загадковий і захоплюючий Ужгород та неперевершено
колоритне Закарпаття, хай навіть без найменшого знання закрученої верховинської фрази…


Євгенія Нестерович.
26 квітня – 2 травня 2007 року
«Молодь України»



Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.


Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании