Загриміло вгорі.
Заіскрило.
Закутало вітром.
Затремтіла сльоза,
Наче Божа усмішка, мені.
Я до себе біжу,
Задихаючись, —
Снігом — по світу.
Духи предків, як риби,
У світлій летять глибині.

А цей сніг золотий —
Вічний попіл згорілого храму.
А цей грім молодий —
Перелякана ніжність хмарин.
Озиваються золотом
Лампи вольфрамові.
Новий рік.
Пахне хвоєю й шкіркою мандарин.

Візантійські мотиви
Лежать за розхрестями вікон.
А за ними кигиче
Захмарений погляд волхва.
От і всі пироги...
Милі дітки, жона з чоловіком,
Біла церква, ворони...
І біла святкова трава.

Тільки нитка червона
Чиєїсь сирітської долі
У святковім безчассі
Спірально впаде на рушник.
І зітхнуть бунтарі,
Й перехрестяться відьми поволі.
І надтріснутим дзвоном
Озветься
Початок струни.

Від земного тяжіння
Обтрусяться душі убогі.
Світле свято у світі.
Світає. Зоріє свіча.
Сивим небом до серця
Засіяні
Чорні
Дороги.

Ми виходим на гору, щоб
Білу
Дорогу
Почать.