Загриміло вгорі. Заіскрило. Закутало вітром. Затремтіла сльоза, Наче Божа усмішка, мені. Я до себе біжу, Задихаючись, — Снігом — по світу. Духи предків, як риби, У світлій летять глибині. А цей сніг золотий — Вічний попіл згорілого храму. А цей грім молодий — Перелякана ніжність хмарин. Озиваються золотом Лампи вольфрамові. Новий рік. Пахне хвоєю й шкіркою мандарин. Візантійські мотиви Лежать за розхрестями вікон. А за ними кигиче Захмарений погляд волхва. От і всі пироги... Милі дітки, жона з чоловіком, Біла церква, ворони... І біла святкова трава. Тільки нитка червона Чиєїсь сирітської долі У святковім безчассі Спірально впаде на рушник. І зітхнуть бунтарі, Й перехрестяться відьми поволі. І надтріснутим дзвоном Озветься Початок струни. Від земного тяжіння Обтрусяться душі убогі. Світле свято у світі. Світає. Зоріє свіча. Сивим небом до серця Засіяні Чорні Дороги. Ми виходим на гору, щоб Білу Дорогу Почать.
|