Правда не стигне на шпальтах сухих газет,
у траві відбивається небо, але так непомітно,
все тому, що йдучи, ми штовхаєм малі камінці, а поет
бачить більше сліпих, він тому не говорить привітно.

Справедливість буває безжальна, то чи в ній рятунок?
Хоч й людський гуманізм - загибель і хитрість грайлива,
коли йдем до джерел, водопій наш наш не стане трунком,
але можем умить піти на харч крокодилу.

В сюрреальність тікаєм від себе, а не від смерті,
залишемо боязнь вразливим маленьким вухатим.
Набридло паплюжить інстинкти, а істин потертих
вигадувать море, і в гусячу шкіру вбиратись.

Не простіше радіти весні, не вдивляючись в глянци журналів?
Не облизуючи з вуст солодких співців залишки меду?
І навіщо скажіть уподібнитись сірій навалі
і невже прагматизм - це наше духовне кредо?