Лягаю горілиць:
Мого янгола-хоронителя
Покусав скажений собака
З рожевим черевцем –
Такого я мріяла мати в дитинстві.

Ах, мого янгола
Вкусив скажений собака!
Тепер з його рота капає піна
І білими клаптями – синім халатом:
Він саме збирався спати.
Вечоріє.

Стаю на голову:
Злиденна лампочка
На тоненькому дроті
Не має навіть чим прикрити наготу,
А все кудись –
                    увись!
І тоскно прагне крізь підлогу:
Її зорі викладені паркетом.
Чи й я, злетівши в небо, розіб’юся?

Затуляю очі долонями:
Я бігла догнати Бога –
Бога відносило течією,
Виринав конопляним зернятком
На другому боці Всесвіту.
А між нами –
          ряди іконостасів.

Затуляю очі долонями:
Тепер я завжди до нього спиною
І Бог замислено сидить на моєму плечі
Криводзьобим птахом.

Намагаюсь згадати:
Навіщо я бігла за ним?
І не можу.