***
…Та що підштовхує до зради
диктату боргу і резону?
То зблиски, шурхіт, лопотіння,-
не чутно зблизька їх – і край,–
і глянеш, як  на сцену, раптом
на споглядальність горизонту
і на земного неба тління,
де небо райське прозира.
.
І тихим полум’ям піднятий,
блукаєш в заходу тенетах.
Усе завулками, дворами –
там за кіно життя справжніш.
Там скарб зарито в кожній хаті,
а на хресті простої рами
сто років дивиться з портрета
розп’ята юнка у вікні.

Ідеш і геть не помічаєш,
що гримають, як двері, роки.
Ідеш – і тінь твоя по стінах
твою малює щиру суть.
В тобі упевненість пророка,
що не породження відчаю
твоя мета, така доцільна,
як до Тибету довга путь.

А ноги човгають пристало.
А замість сонця – тьма криниці,
А з пагорба, вся перегнувшись,
повзе берізка, наче глист.
І тінь твоя давно відстала.
І хтось позаду, як годиться.
І розумієш, озирнувшись,
що він – сухий кленовий лист.