*** …Та що підштовхує до зради диктату боргу і резону? То зблиски, шурхіт, лопотіння,- не чутно зблизька їх – і край,– і глянеш, як на сцену, раптом на споглядальність горизонту і на земного неба тління, де небо райське прозира. . І тихим полум’ям піднятий, блукаєш в заходу тенетах. Усе завулками, дворами – там за кіно життя справжніш. Там скарб зарито в кожній хаті, а на хресті простої рами сто років дивиться з портрета розп’ята юнка у вікні. Ідеш і геть не помічаєш, що гримають, як двері, роки. Ідеш – і тінь твоя по стінах твою малює щиру суть. В тобі упевненість пророка, що не породження відчаю твоя мета, така доцільна, як до Тибету довга путь. А ноги човгають пристало. А замість сонця – тьма криниці, А з пагорба, вся перегнувшись, повзе берізка, наче глист. І тінь твоя давно відстала. І хтось позаду, як годиться. І розумієш, озирнувшись, що він – сухий кленовий лист.
|