***
Там, де річка виринає
Раптом з гущини лісів,
Солов’їний спів лунає
На стонадцять голосів.

У розлуці з осокором
Похилилася верба:
Чи не з зорями тим горем
Поділитися хіба?

Плаче верба, плаче рясна,
Сльози тануть у воді –
Ой, яка ж вона прекрасна,
Ніч у роки молоді!

Серце тягнеться, радіє:
– Друже, сокоре, ходи!
А йому нема й надії,
Що минеться без біди.

– Бач, кора вже зашкарубла,
Вітер листям не шумить
І пройшлося сонце згубно
По краєчках верховіть.

Відшуміли бурі й зливи,
Тільки пам’ять все жива.
І зітхає співчутливо
Поруч липа вікова.