*** Там, де річка виринає Раптом з гущини лісів, Солов’їний спів лунає На стонадцять голосів. У розлуці з осокором Похилилася верба: Чи не з зорями тим горем Поділитися хіба? Плаче верба, плаче рясна, Сльози тануть у воді – Ой, яка ж вона прекрасна, Ніч у роки молоді! Серце тягнеться, радіє: – Друже, сокоре, ходи! А йому нема й надії, Що минеться без біди. – Бач, кора вже зашкарубла, Вітер листям не шумить І пройшлося сонце згубно По краєчках верховіть. Відшуміли бурі й зливи, Тільки пам’ять все жива. І зітхає співчутливо Поруч липа вікова.
|