Коли вже зовсім допече
обравши сам себе народ
і рак івритський засвистить,
та клюне в тім'ячко удод.
Я чую...

"Дорога шла вокруг гори масличной»

І я лечу зі спогадом туди,
в Сад Гетсиманський,
там на цім узвишші,
серед найдавніших,
невісточка,
церковця,
названа ім'ям
Мір'ям...
А згодом, то - Марія Магдалена,
рівноапостольна.
І знов, рядки. Як золотії куполи її.

« Мерцаньем звезд далеких безразлично
Был поворот дороги озарен.»

І білопінні стіни,
мені здалося,що
от-от
закрутяться і в передранковому тумані,
ще мить і в нескінченність полетять...
Але, так сталося, що я не вірю в чудасіїв,
та от на серці якось легше стало і мені,
коли побачив.

І знов рядки...

«И, как сплавляют по реке плоты,
Ко мне на суд, как баржи каравана,
Столетья поплывут из темноты».



До того ж...
У воістину Святому місті цьому,
душа моя навіки...

І назавжди.