Сергій НегодаПринагіднеВже усім добре відомо, це твоє криваве зло, це твоє, сатано. Глибоко вросло багряне єство в твоє молоде, недокохане серце. А щей очима горить глиб душі. Відшипіло мертвотою, факіром, - йде похорон. Заклинив знад прокльонів - увесь народ радіє. І весь цвинтар зціпився огудним гомоном. Забринів звук війни темуджинів - як в кіно. І не хоче нескорима душа живої води з джерела. Ач, з шаленою люттю слова стрепенулися. Сліпо втопили подзвін. Нова Україно. Живі. Міцні. І той, хто плакав мені навдогін, теж стійко обороняє. Підло сплелося бажання шарпонути щем. Потім таємно вивезти непритомних з майдану. Обірвали КУДРІ родючим садам з докором. ЗДІЙНЯЛи молитви крутіїв бандючої москви. Ємний вигін Січі підвис, козаки пішли в герць, воскрешає гасло - вічної війни втолене соколом, і досі непрощене усім народом ПАДЛО. Тобі з голосом лицаря пощастило. У героїв горло одгуло соколем, роздерло перевесло орликом. Рознесло презирства шуляком. Прагнулось сонця. Стало затемнення. Проте диким вогнем гойднулося зло, поперло, піднесло тепло. Жезлом стримало. Вогнем промайнуло полчище веселих ликів, і розмело ковалдами велике хавало. Блиснув степ новою ордою. Вилізло на майдан благородне. Промерзло його село. Зникло в цього озеро. Геть повело огидне. Остобридло їдло. Відступило за Дніпро. Але не відпустило. Полихварюєш його злим презирством. Торжествує час ширше віроломного безуму, неначе ніжна півдуша шаленіє на м'якушах. Улісей зухвало чаклує над царством міста мільйонів проклять...
|
2023 © Сергей Негода |