Тепер йде все шкереберть. Це нерви. Стережись!!! Сплетене все днем в безніч під верес. Він і ти берегів не вернете. Лисий, впертий лик перед тремтливих взірців. Щире ніч лічить, під древні скелі, вилетить герцем вій - не вицілить тебе, мене, - стервить під вічі темні. Тече в ніч світлий метелик і не легкий мре. Ти в тепле серце перелетиш через деревій. Білий вітер ... біль... пече і несе... веселе ємне, і бере мене, кличе вій. Ні!!! Зберегти тепер лише тіні в пісні - ні, не мені, всім. Знічевир химерить дзвін під перебіг тригерів війни. Живий звір тремтить без крил. Дійсні гімни міцні в черепі. Щезле геть все... біле-біле. Сіре. Миле... лице лелеки... Жде тебе. Всім серцем. І ти більше не втечеш. він...в пеклі... не вернеться з війни. Невже? Завертає лелечення на скелю. Тепла земля здаля кладе дерева саду на раннє джерельце. Краля десь там. І в неї, здається, теж гаряче серце б'ється. Снага бажань. Там десь скресають маки. Спасена сила черле хмару над самою берою. Ат, файна, шкапа не знайде в джерела серця. Знадне сад в рештах серпня, шергає стержняк. А як не настане нам наша стеля за хмарами. Давай, так на всяк, - нападай, - ач, ватра на сад. Це треба багряна рама для брахмана. Хай себе мала верба в'яже в небесах, в замкнене небо. Ракета, ... - а яка зла ... Ці виснаги жарких днів, дим важких танків - яким на вихід - в бій під залпи в Багаліївці. Навіть міцні машини - вийшли їм в тил. Під крики бійців змінили тишу в лісі. Задимлений жаль, хвилини кривавих часів, залпи, їхні запахи дивні, жадні на мільярди квітів від басаманів в масках щілин, і ті, накриті мішками піску, ніби в бліндажі. Ти, - ніби ми, всі, - і ці наші швидкі надії, ніби відкриті міни із кривих ярів і гранат. Напівзламаний явір, задіяний як маяк, із вибитих ран, а місцями, - він живий і ніжний між будяків. Страшні лисиці, які на випадки харчів ласі до ініціатив, аби вижити, - зникли наші пайки в лігві. На разі гама смаків після свіжої рідини. А від красивих місць лише страхіття арти. Таки, синя карта, і країна змінилася. Таки жива війна засліпила цю скотобійню. А звідки стільки файних армій, лиць і ликів, виразків і тріщин? І ці заявки війни на знищення сіл і ярів. Звідкись ці квіти зла взялись, під накази навіть шпаки знялись з яворів. Назападали, надміцні бійці, вслід вічним річкам. Залізні напади, заліт ракет з півдня нам в тил. Пішла кинджальна відсіч з параду гарячих гармат з усіх флангів, їм в стики. Підірвані три склади. Зірвані три загати шляхів під грізні акції літаків. Нічні засади в лісах після западні від капітальних планів війни. Вусань-Химероїд їсть хліб у бліндажі. А Шалапут тріщить у щілині зубами. Насипають живими снарядами орки, по міцних жилах, на три квадрати ВОПу. Залізні шматочки злітають до янголів і влучно нищать гріхо-думи Піфагора про маневрову логіку операторів ПЗРК. Лисі нори в ламаних лініях ходів сполучень. Там палять цигарку переповні трешу страхів stari стрільці і finy снайпери, Тут палить папіроску азарту розвідник, розрахунок міномету заліг після переляку. А ця війна - це поміж фобій, візій і смарт-софту. У цих м'яких нішах після бою міцні захисники мовчки, неначе затворники лавр, молять Господа про все, що знають.
|