Я вже й не знаю, як взявся на хребтах Карпат за лемеш. Глянь, Насте, як вперся перевал, Наш лан в Петра. Це наша межа! А як зжався наш лан в рядках. Я згадав, як нарікає влада нам на захват. Хто з нас прав! Ай-ай, занесла неправду в прах, трясця ця, заяча перебендя. Забрав страх хазяїв на весла. Розтала шалена лавина йде з гір. Аж забрався трем в Тересвах. Лава без дна, без меж в небесах. Хай в ярмах ясніє ваш ятаган. Прабаба за прабатька мала так. Зав'язла серенада Дністра в рясках. Запах багнет секретаря на неправдах. Велетень каменяр Ярема ще й каже: "Тримайся стерва!" - Га-га, га-га-га! - Гойдає кволе стебла. Тягне старий наган, цілить в тебе. Не патякай! Яка ротяка, як в махая. - Вперед стріляй, в мене, кате! Свята сага тягне Петра на лан. Сама впрягайся працездатна! Давлячись, в трагедії на Латорицях, вертаюсь за дерево, а там качата. А в дубках така шкарабча грає. Так, в ньому, нема серця. Не гайкай, Терентій! Не теревень. Давай, засівай лан. Чекай, я знаю, як вражена ялиця, на тятивах павутиння вляглась. Начебто даремне караюсь, Це осереддя дуба грає на трасі. Там вражає креша легені ведмежат. А ще лежать на стеблах під грабом левенята. Заламане гілля малини з ягідками. Під таємницею тепла печера. А над нею знесена береза. Вразлива липа вкриває від сонця печериці. Маркіян! Я не за тебе хрещена. Зненацька, під буком ліщина. Мар'яна. Тама, далі вв'язався горіх з ядерним зерням. Вериги кущів шипшини. Розкаявся не в небесах. А таки ти всівся на макусі, Кас'ян. Назарів клен, а яке красиве його ягня!!! Йому якнайлегше в цьому пеклі. Як-не-як, а в тебе, Фадей, є два ясеня. Перший. Ятаганом реве в черевиках. Другий. Казкарем плаче в приймах. А в раю кентаври не проклинають тебе? Загнане в ковток відрази терня - зле. Здається, тайна наймача не в плачах. А це кавалькада яванців із пекучих часів. Там і наявна яйцекладка метелика в ранах. Страшне нещастя не зрадь, сядь, і повечеряй. Загнане весілля надихає на мертве. Хай земне на прах перемеле марне. Хай перетліє цей треш і зав'яже в мережі.
|