Я вже й не знаю, як взявся
на хребтах Карпат за лемеш.
Глянь, Насте, як вперся перевал,
Наш лан в Петра. Це наша межа!
А як зжався наш лан в рядках.

Я згадав, як нарікає влада
нам на захват. Хто з нас прав!
Ай-ай, занесла неправду в прах,
трясця ця, заяча перебендя.
Забрав страх хазяїв на весла.
Розтала шалена лавина йде з гір.

Аж забрався трем в Тересвах.
Лава без дна, без меж в небесах.
Хай в ярмах ясніє ваш ятаган.
Прабаба за прабатька мала так.
Зав'язла серенада Дністра в рясках.
Запах багнет секретаря на неправдах.

Велетень каменяр Ярема
ще й каже: "Тримайся стерва!"
- Га-га, га-га-га! - Гойдає кволе стебла.
Тягне старий наган, цілить в тебе.
Не патякай! Яка ротяка, як  в махая.
- Вперед стріляй, в мене, кате!

Свята сага тягне Петра на лан.
Сама впрягайся працездатна!
Давлячись, в трагедії на Латорицях,
вертаюсь за дерево, а там качата.
А в дубках така шкарабча грає.
Так, в ньому, нема серця.
Не гайкай, Терентій!
Не теревень.
Давай, засівай лан.

Чекай, я знаю, як вражена ялиця,
на тятивах павутиння вляглась.
Начебто даремне караюсь,
Це осереддя дуба грає на трасі.
Там вражає креша
легені ведмежат.
А ще лежать на стеблах
під грабом левенята.
Заламане гілля малини з ягідками.
Під таємницею тепла печера.
А над нею знесена береза.
Вразлива липа вкриває
від сонця печериці.

Маркіян! Я не за тебе хрещена.
Зненацька, під буком ліщина.
Мар'яна. Тама, далі вв'язався горіх
з ядерним зерням.
Вериги кущів шипшини.
Розкаявся не в небесах.
А таки ти всівся на макусі, Кас'ян.
Назарів клен, а яке красиве його ягня!!!
Йому якнайлегше в цьому пеклі.

Як-не-як, а в тебе, Фадей, є два ясеня.
Перший. Ятаганом реве в черевиках.
Другий. Казкарем плаче в приймах.
А в раю кентаври не проклинають  тебе?
Загнане в ковток відрази  терня - зле.

Здається, тайна наймача не в плачах.
А це кавалькада яванців із пекучих часів.
Там і наявна яйцекладка метелика в ранах.
Страшне нещастя не зрадь, сядь, і повечеряй.
Загнане весілля надихає на мертве.
Хай земне на прах перемеле марне.
Хай перетліє цей треш і  зав'яже в мережі.