Отут, у гутірці, не тільки театр
роз’ятрення душ із горнятками кави,
а непокаянні поети без масок і схизм.
Ці резонатори, що не сплять над прірвою,
і ще й   приручені поетками
в штаті дозволів без преференцій.
Поети-актори асимілюються без прикриття
в  персон вічного нагляду за контентом.
Акторки-активаторки знають, як і що редагувати.
Вони щонайбільше комунікують  з вашою
мережею і хутко видадують нагора
музикальну франкініану і лесеніану.
Оратори  театру ще більше віддають
коирфеям дань загибаючої тичініані та бажаніані.


Стривай, тріумфаторко!
Маріє, так тут  ти, як маестро стихії,
а не панянка в штанах.
І знову це покаяння за наміри провокатора!
Моя нота стимулює у марші ліворуч.
А вони крокують праворуч. Атас!
Ми тут, як популяризаторки ідей  
з дворів та з рів'єр.
А що ці,  декламаторки,
вони не мають того, що має талант.
Так, ви еліта! Яке неподобство!
Диктатор запряг  в живі жарви душ,
у наші вистави містифікацій.
Ні подруг-конспіраторок,
ні друзів-трансляторів!
Не театр, а  тюрма якась!
У нас повна уніфікація
імітаторів вистав
під виплати вічних
боргів дезінформації.


Навіть вічні кати усіх каторг
не присікли би елітні vip-драми.
А тепер треба отримати дозвіл
на фальсифікацію душ для катів.
Так на вас кооперація кривд прогнівилась
за свист  свистунів в театрі
на драмах гідності патріотів.
А ми за два дні спрямили їх честь
під дві відьмині правди.
А тепер граємо ці п’єски
про провокаторів і янелохів
у трагедії заможних олігархів.

Учора дві лисиці чванилися
зі стрімів неврозної Насті.
Аж сягали бахвальства
у жартах хазяйки.
Тепер ми  без прав.
А три кляті зайчихи
за шість місяців боргів
не жалілися. Хіба ми
влізали в оці тоталізатори?

Помовчи. Цить. Якась халепа!
Ти забуть про оці зашквари!
Усі ми залякані, нас  
погнали в три шиї за піар
забіячок із усіх веб-порталів.
Іде уніфікація душ і думок.
Без права на звільнення.
Маріє, у тебе високо розпрямлені.
Спокійно,. ідемо до наших патлачів.
Ти не чула і не бачила, а я недобачив.
Я не чула, ти недочув.
Перевернутий мозок мій.

А Марійчині мари імпровізували сказ.
У неї виривались з пам'яті  репліки.
Ці дві жахливі вирви. Прокураторки!
Яка міцна сила хули в ангелятоньки!  -
Зачамрілись міцні язики маніпулятором.-
А які це в театрі цяцьки?
Комунікації і пропаганда.

А бач, які хибні, оці хмарні декорації.
А Галина у новій  ролі. Інсинуаторка!
Агітатори виснажили усі базарні сили
у баби Павлини, витягли  з неї всі жили.  
Правду кажу тобі, її ніжний лікар
тепер на ласкаві лайки
дивиться крізь два малі пальці.
І це за якісь три  мультиплікації
її треба розстріляли у виставі?

Затріщала міць її тіла
і баба звалилася з ніг.
Оце жах! Смерть гладіаторки.
Після перегляду вистиг театр.
У душах – ватра, пандемія жару.
- Хана усім, хто в амфітеатрі
інкрустував мутантів!

Актор на сцені підніс  лівицю
і вистрілив в очі дві білі блискавки.
Парадокс! - Домовина якась!
Театр - це цвинтар еліти!
Театр – це мокра могила емоцій.
А тут запахли натільні страми
хвойди Валі. Аж пульс переваливсь.

А як вгадала нас пандемія,
прямо, під гвалти Марини.
А як запалали інспіратори!
Сцена – це ризик приятельки на час.
Ди бачив, які закляті чари Карини.
Усіх модернізаторів - одразу під живіт.
Усіх націоналізаторів - одразу під напір.
Оптимізатори,  творіть фемінітиви.
Ви, із усіх утиліт, ви - найліпші хіврі.

Ти їм  не кажи, який же війя
вдатний на нашу притку сить.
Тобі все, аби взяти згарячки
лахівницю під гамір!
А тобі?  Аби здатися сірим
втіхам на всі кишки.
Це тобі! Аби дістати всіх бісів
і гнати чортів на дахи.
Це тобі! Аби залякати
і пришпилити всіх
під страхи.

Ти аби хоч подивився
на плини життя з дахів.
отак не грають, як піаніст, що зирить
на маестра з начальниками.
Ти ж резонатор! А ти вжався
Заплаканими від щастя очима.
Отут. Схватився. Немає!
Ні хліба, ні м'яса.
Прискіпався до своїх.
Це  ж видрані ребра з Адама?

Оце здибались мені на очі
в гутірці дві поеткині
Хіба їм на сцену? –
У них страми малі!
У них  в дубових гаях - дикий млин.
Ці дві хамки впіймались на кайфі.
Вони розірвали свої костюми
на шматки, - і придавили радість
хмільних узурпаторок-княгинь.

Панас їм сплатив за різбярку носів.
і за кислу там'яньку надутих вуст.
А Назар заказав їм баян на слів'янчинні.
Вони наблаїлися всячини,
дві гривізійні  стрімхи.

А як ти хамок впізнала?
Я зними встала на вістря!
Одна картата Тамара.
Загалайстра  гнівна.
Які   ще вірші,  інтонація така,
що піднялась калбада.

У Грицька, ого-го!, глотка, як аватарка.-
Він її тандрав все життя  потопом.
Він зібрав їх всіх на підсяртані вірші.
І не за файні квітки.
Вона аж заплигала грішна,
як нова санжарка, як нова цяпка,
аж луна полетіла на північ.
І не дрижав живіт.

А там на баярі Даянка
заграла м'язами ніг у розв’язці,
у мокшарів. А як тобі, -  хібарі єгеря?
Загалайкала, надмір! А  там.
Який кайф!  Обірвався біллю.
Казна як заклалась на світ
і зависла  на власних  ларвах душа.

А які хижняки, а які вибаньки брів!
Це ж страхи, - жахи, аж прахи!
Ти зітхни і гайда зі мною
на виставу в Дім гріхів.

Скільки сала залили
в їхні сагайдаки.
На вагах підваж її сили, -
вся класична лейсбініана,
Ти заграй отак ноти віршів, -
у глотці - добірна електраніана.

А ці різкі дрищаки її рук,
Втяли найглибші кішшя..
Ач, завіявся в неї війя, бач,
vip-артист якийсь, тепер,
балачки  барабанить,
А чого ти?  Мистецтво - це параліч
усіх vip-душ з усіма гріхами
матусів-татусів, що
привчили  гратись отак.