Шша-аа! Надбав скарб літами в Англії,
іздіймав бархатний край Сардінії.
Ха-ха-ха! Аж він, гавійя, істягався там,
на ній, нарішав на кіч, на матінці вірній.
Підсіли сили і впав балаган назавжди.
Здався, ані, здавай справи, шарлатанка,
відздавайся, як за наш рідний гніздар.
А там,  біла гавійя  взялась, і ж вкралася,
і так припав кримінал на її свіжий пай.
А ти, бач, Вільний,  під час війни зрадів.
Лихі хвалять на свій біль загарбника,
і ніби вічна махната міць силахівців.
Ти, ніби свій рідний син із працігархів,
А ні, ти гавійя! Нині сім літ біди.
Напились ми біди в Кірхарівцях.
Нагадала рижі мислі, і закрилась,
Ті, які мали міць бігти від сміття ліків.
А в малій Батьківщині - в масках, лайкай.
Всі, як прийняли лики святинь, в шарфах.
Настав час після мрій мафії. Надзирай.
Ми - смартляльки для них саджали.
Взявсь такий міцний бахтир Рінат.
І взяв таки край під наглядачів.
Ти видалив свій банк, там в Англії
злив  свій мінімальний приват-банк.
В карман наклав максимальні бабки,
і цисарійський гніт із гнатів.
Ік лихій наш син здимів, із лічки,
як змій, в Англії при владі.
Нагримав грім життя гаспидам.
І зайшли дизлайки на канали.
Тільки між тіл ця гавійя.
Валить на Марс в скафандрах.
Начальник банка в місті, як війт.
Срібні шаблі блистять на кварталах.
Жвава шпана асфальтів, жвава.
Ятагани вимахались на Дніпрі.
Заблищали змаги війн за Приват
над сивими гривами  північний діл.
Як прибрати гавійя із багатих хат?
Всі при владі - наші найдисвіти.

Травмами вкрились самі Мальдіви
І північні, налиті, ржаві річки Іспанії.
І втяли всі давальні яри на Дніпрі,
Та відтали гіркі витічки живиці Італії.
Ша! Білі чаплі! Ша! Срібні шаблі!
Я надбав вам живих рідних жаб Франції.
Які страсті пильні над ставами.
Сів на пищаль біля хатинки-сарматки.
Нічник настав для байстрят.
Стрічай яркі зірки злих.
Явився яскравий квіт.
Сідай на вільшанський пліт.
Гавійя, сам кланяйся надійкам,
А ти сама - як мрія Марії.
А я тільки Марійка, атак,  надійка.
Ти складався тими слівцями
мій рідний спів під тихий ритм.
І на тій тамані вивітрись.
Ані, таки вбив нічник
три чаплі, ізбавив їх життя.
Гавійя, ти живий, масяня.
Втік твій байстраняк, басяня.
Там, на базальті спить.
Ачи в ніч, ти вибив там
наших жирних панів.
В раннім сні - мить  щастя.
Ти - як підстріляний птах.
Базарків в іспідній млі
вислав на всі три міри.
Білі піраміди віч.
Змивай сліди сліз
і вибирайся на камні.
Аж він висилав жалі
 в Китайські мари.
Зацвіли в ніч маки
на хмарах краплі рижиї.
Відцвіли красні маки літаргії.
Птахи вифрілились в Галичі.
А за тим зникли марні,
всі бідні пішли із пральні.
Християнські славитви
 на віки вічні їм златі бані.
Завіщали дитяті мізки,
як стрільці милі радили.
І я аж заплакав...бла,бла,бла...


Німота. Лава персон. Колона з метро.
Занедбані смартфони у орків. Ціла орда.
Маску - на рота! Маску - на ніс! Усі!
Не можна мовчати! Завтра візьмуть і нас!
Божевільних - на нари! Слава Героям!
Озвіріла юрба тітушні біля будинку примар.
Шлеми тримають в руках. Кийки на ремнях.
Як ти мій? Занедбаний неньо-вертун.
Яка ти, шельмо, із перемінним нестямом
 після провалів заліків у бурситеті.
Обскубаний, брезклий огир. Жеребець.
Тендітний контур фейсу, прямий ніс.
Стрьомна хлопа з неоковирів -
ганьбить поліцаїв-гультяїв. Аватари.
Нас не подолати! На не залякати!
Нас можна лише розстріляти!
Геть бандюків! Геть всю сволоту!
Шпички угору. Острах у вирлах. Явно в'язні.
Лихо убоге. Зраділа підлиза. Вереск.
Ти дурисвітка! Якась очманіла.
Охота і ласа вчманіти на холоді.
 З нею шалапут ошелешений згубою.
Одурілий наклепник з лицеміркою.
Обчухрана огида на низьких каблуках
 зі ржавим смартфоном, з обломками.
Паскудна фізіономія,  лакейка обор і ночей,
весь час животіє в нужді делікатних пажер.
Оваго! Підлий нікчема. Нічогенький плазун.
З убогих заобачів обдираний нуворишами.
А тепер бідолаха, ніяковіє, як молить
 долілиць ницих братів. Ще оце мариш!
 Коритом удач. Нестатками від розгромів.
Жебрак. Тюхтій. Босяк з вайлом ледарів.
Яка увічлива відраза капосних смітників.
Кричать: "Вирок шоблу! Вирок кодлу!"
Прожерливий раб малорослих ненажер,
 у душі халамидник, фальшивий і ниций.
Поліцаї за наші гроші нас б'ють кийками!
Кріпосна прислуга обжер-нетіпах і байдик.
Плутяги. Пройдисвіти.  Шахраї придурків.
Мандрівний нечупара прикрих нетяг.
Кабальник підлеглих, неук невігласів.
Темний бомж серед профанів і нечистот.
Упертий огляд нестерпний. Грабіжники.
Стоять плече-в-плече. Палять фаєра.
Холостий здимак опам'ятався. Зомлів.
Ганьба - продажним! Свободу - затриманим!
Ватажок отетерів. Ласому все остогидло.
Кричить: "Усіх їх, чортів, - на шибеницю!"
Із засади осатанілий з юрби гепнув у скло.
Геть садистів! Геть упирів! Геть олігархів!
Йому неня дала цілу волость в тягар.
А ще особняк в Погребах. А він зараз
кілер, наймається по столичних корчмах.
Бо у нього талант обдирати, усіх обмовляти.
Підлабузник. Наклепник з огидною пикою.
Оратор юрби, верховодить осадою офісу.
Чуб оселедцем, легко неголений страхопуд.
Папаха шибайголови. Паща спалахує
 криком перед замкнутим палацем
у паніці кріпаків. Усі паленіють, усе трощать
кийками, ціпками, дрючками, ломаками.
Гарячі, запальні скінхеди, навала жагучих.
Аж ось перевал крутих шельм. Горлають.
Ми - гідні! Ми  -  не стерви! Ми - не повії!
Зрадники. Геть за порєбрік! Геть - в рашку!
Ціла толока ганьбить і паплюжить паркани.
Ми - маємо честь! Суддів - на палю!..

А пан, з цигаркою в роті,
мовчки взув два капці.
Заходить у кімнату з шаблями.
Шаленіє. Палає.
Хватає сталевий палаш.
І махає ним перед собою.
Йде стрілянина в палісаді.
 Паніка в пана.
 Чути жагучу пальбу
з дахів по монументу.

Пана вбили! Пана вбили!
Галас. Вереск. Писк. Свист.
Пана вбили! Пана вбили!
Поліцаї стріляють вгору.