Знов рвешся. Ти, куди це повіявсь.
І взвив голос. Опустив очі.
Виклик жертви Марії. Плач.
А тут і смерть, - на поклон Давиду.
Серце не бреше, батьку. Крики.
Мозок - чіпляє варту. Швидку.
Підйом усіх стовбів на майдані.  
Летить старий сокіл. Грім почув.
Страшна злива, вода гнила, - вся!
Я рвусь від зірок, - нам безчас -
на все це коло - в пеклі - цілі сторіччя.
Безтямний,- підриває із днясь!
Ти, що, - цей сірко злий!
Його - ціле життя! Сором!
Двір тісний - тут  моє життя, -
зі - рве по швам ось-ось стид.
Уже не базар отут, - а новий ринок.
Удавсь мешканкам блуд, - пропав, -
у флуді слів на стінах - Марина.
Мій дім весь в рубцях графіті.
Пекло - як смак вуст - від звуку -
усі тут в масках. І в сльозах.
А у вікнах свої вії  - у стресі,  - дім трясуть.
Як ти, прах мій? - Розводиш дім по швам.
Така чорна журба.  Вірна моя біла мрія.
Цей дріб перстня Марії в саду.
Ця, її тиха хвиля на протягах.
Жах Марини. Немає Давида. Помер.
Геть усе зникло. Їду за місто в хутір.
Там буде край води, - одна замора.
Милий юнак з вусами не поїде на бал.
Так нам з вами. По дорозі скинете мене.
Авто рухає шлях в прірву. Повітря.
Це був удар у стовб. Миттєво зник Давид.
Господь не милував. Розтерзав все на друзки!  -
Де мій дім? Безхатько - я. Вокзал. Маркет.
Трамвай. Ліхтар. Вітрина. Плакат. Вхід.
Банер. Стіл. Лава. Маршрутка.
Стигла вишня вуст двірниці. Горіх носа сірка.
Голуб сизий. Біла кішка. Шпак. Тролейбус.
Жвава сойка. Дроти і стовби. Загороди.
Авта іржаві. Шпали трухляві. Ями, яри. Горби.
Номери бордюр. Поверхи. Одні щілини дверей.
В моєму домі сходи без перил.
Сходи геть тріснули. Заступи. Стояк.
Тріснуте скло. Вікна без рам. Двері. Поріг.
Спалах ліхтаря мобіли. Жетон мій зник.
Ключі десь тут.- А де тут світло?
Моя книга - більше не пише жахів цього дому.
Лячно. Тихо. Чу... Тиша - пахне тут весна.
Під руку червона сцена патлачів часу.
Знову дибілка щось дзвенить. - Ні. -Ні!!!
Таки ми, один без одного самі, -
самі вийшли із проклять - а жили рука в руку.
Не треба мені м’яса. Не треба мені води.
Бери мені лише віскі. - Як легко.
У дворі. - Мій дім у масці.
Таксі. Джип. Білий букетик.
Це скарб для поета, а не жмота.
Ти - гурія, Я - цезарь.
Плачуть чорні коти.
Шарудять в кутку миші.
Діамант. Перлина. Перина.
Пощади себе - і не топчись тут.
Битва між ласими за свій острів.
А вам яке тут щастя. Ідіть з миром.
Кістка одна. Ну…валяй, давай,
не тяни… ув тінь кутка.
Н-на, бери в руки. Кава смачна.
Ти взяв мій багаж. Залиш його.
Чур! Мну собі жгут вуст. Зуд ніг.
Нова пошта шле тобі СМС.
Заберіть свої речі.
Чутно, як мруть бродячі пси
від утіх під баками сміття.
Муть якась. Панна, а де мрія? -
Якась скупа ця пандемія.
Крута жесть ляльок.
Дуб для птахів. Ешафот. Вінки.
Сміх після цвинтаря.
Анекдоти. Спілки. Сльози. Гріх.
Одіж без рук. Перчатки.  
Дразнить гурт. Чиста маска.
Голос внятно видав.
Секрет досвіду - це смак. Всюди очі живі.
Пар палить сонце. Душа - бліда.
Неміч в голосі. Раковина в крові.
В унітазі - єресь стресу.
Сім раз баюкався крізь зливу.
За крок до вікна - два чола.
Вопль. Ляск - із нутра. Виск.
Кліщ під мостом. Боже! -
Речі пропали. Немає перлин.
Ранок без корони. Бульвар - бар.
Золотий парк. Базар. Сірий перехід.
Тут каверна. Тут сендвіч, -
Н-на. Випий, сік туриста. Поїж, - і в дім.
Завтра сонце.  Очі болять.
Без нас - будуть вікна сяяти.
Згасне цей вечір. Прозрієш.
Прозіваєш всю ніч. Ти вже сивий.
Старий -  із бомжів.
Ти один раз постій отут.
У глазку отої сови - в’ялий ніс.
Запах бувщини.
Де ми, - старі коханці, це ми останні…
Раптом розмах крил безпілотника над дахами…