Теперішній, ні бе , ні ме, ні де.
Катзна-як, безсилий, зляканий
через каміння спотикається.  
Правда, привид на стінах візії  
в дзеркалах сміявся на Каїна.
Приязний Панас вчиняв смерть
предка Семена в черевиках.
Він тікав геть від себе і збив
навіть свій хрест на цвинтарі.

Яка ж принадна ця квасна патетика
гладких і пишних Василя і Вадима.
Вигнаний Андрій ще більшим каменем ліг,
наче важка крапля в справедливій сльозі.
Завалений Євка завжди читає вікна
у вечірній Вінниці. Шукає, де бенкет.
Стала кебета приймачки, ік лихій її,
незламні залишаться в міністрах.

Кат заявився в прикрасах, скалиться,
радіє, забрав всі хмарні сліди
приречених капітанів із книжки
її гнівних віршів. Прикрий вид зливи.
Кабалійський навій в драмі
вимагає перших бід від презирливих.
Так це брехня, перша ніч в карликах, -
а фіміам викадився, як сфабрикований звіт.

Сказитися, стільки в прикажчиках
Пітніє, шкандибає і тягне личак честі!..
І ніякі карти не скласти вже,
не підтримають тепер тебе,
Ти тільки диви, як він діє, ач,
він перегнав всіх, а ніби  з хреста
лише знятий, і геть забіг,
і перегнав геть всі спиртяги в житті.

Каші наварив - і в жар і в піт
Наварнякав смерті їм, - нацвенькав  прах.
І як вірна не хапає мене, так   веде себе
підстережена хвиля, лише лиже істини прекрасні.
Аж зі шкіри геть всі гіркі сили виточив,
зачепився за гамалик, зірвався, закричав...
П’яненька лірика лізе з цієї балади,
як із невдалих найм,  і чіпляється враз
за ріг великих князів, і на брід вибігає
з швидких ніг,  - як так, - аж риба
вилітає сама із себе,  і щастить їй на втрати
хижих і неприємних приятелів.

Енєчка більше не випестить себе,
і за тебе   не візьметься
її епідемія, як за старі байки.