Обнаковісінька чорнуха.
Дебош в утробі старої орди,
піт пахне від наривів всюди.
Міцний удар пікою в глазок воріт.  
Жах, сполох, вістря заклякло
в носі  зольника. Стражник втік.
А на старому ярмарку гандерять
в бруді і гною, щей горлають: сюди!
Безжальне стало все. Циганить
діловий бомж їдло. Пусте нутро.

Бевзь чистить свій заступ.
Ось, і двацирик прилетів,  
розбив дубове обістя крутя.
Щасливий крякнув двоячок,
за ветеранів Калки,  заїв прущем.
Морок  гарі зітнувсь  усі очі в кучу. -
Ай,- ану, талалай, трамбуй дефіцит.
Вилітає з мідної труби  хиже ядро.
Розбиває дві юрти,  - все в хлам.
Ай,  ділова ковбаса! Давай.
Ай,  дембель наш! Витязь!

Офігіти, як смердить тєлєга тіл,
б’є в ніс їдкою дохлятиною.
Дебелий ломовоз знавіснів,
міцніє ряха й пиха, шворкає,
а коник-редекашка тягне віз,
Зашморг на шиї, пріль дихає.
Дід барабанить вітязів дух.
Тури в ятаганів  каюкханів.
На красних конях цокають богуни,
майданить воєвода під корогвами,  
криє  понти і депеші зброярів,
а навкруги лютують рицарі.

При хрестовині шибениці
гойдає душу мрець з утробою,  
а під ним заклятий лікар
підставив чан з потрохами.
У десятника таможні Жуди
знову день без служби Славутич,
знесло  дев’ятихатки, невезуха.
А Тють  отрутою гарічупорить
діжки з грушевим уксосом,
аби усяк пекло незграйців.
Скрутар із непрою, точно,
садист-дикун,  і тут злітає дах
над городищем і падає на
крокви дебелого сараю.

Демон вогнем накрив гадюшник.
Зла хуртовина смажених ядер.
Майдан  під пекельним вогнем.  
Накрило  катрагу мідним тазом.
Чугуним ядром знесло дерьмо
з капустяних ночв і рознесло.
вошинний узвіз, вонь і гниль.
Укантувавсь погріб так, аж
скрючені очі вилізли в мерців.
Халупу злачника перевертає,
збазливсь вишибала, скрючивсь,
захлинувсь в чан грязної води,
зашпори, всього колотить.

Канючить  шпунтик під храмом,
здебализнув десь шахрай,
гуде, гримить,  хрипить тік,
бортанувсь  швець під клямку.
Скопитився сірко, дергунчик,
очі розбіглися, тікай геть,
поцапалися негри за меч.
Гострить сокиру м’ясник.

Заєрепенився хорт на вежі,
збіговисько служак лукавить,
рокоче у мазуті засадок,
очі відморожені, - в тузіка стогін.
Дерибаска, окочурився чурко,
піддірвали яславичів в корчмі,
чорні очі залиті, - хижо зліє
десь в планетарії митрон.
Сдохнув від гарі двортерьєр,  
хрещаті двері вирвані геть,
довгі вуха пов’яли і впали,
У вахлаків жмуття нейтралки.
Загнули гаджибас, мерехтить,
Глюк спалохнув із бичугана,  
матрас і подушка  горить.

Гундосить прірва, а  шок пече.
Тепер ідоли гал’юнів в голові  
та білі бабочки без метеликів,
на стіні розпростерті пробоїни.
Гнобить Альошу невезуха.
Пихатий глючить картфронт,
да,  чото,  неудобняк. Розгон.
Вимозолив лапу дебільничком
кумекає  Корупча тупарям, затявся, -
давай, ласточками на перехват.
Нулячий герлик. Відриваюся,
самомордую    гарчук  гарячих.
Небовище ріже дуги над собором.
Клекоче чорнюща земля. Дибає,
пирскає гострющими лезами татарва.

Якісь, непонятки, штурм,
дрюффеля в  тунель, вогонь!
Мурижить голови на трамані.
Нічошно митарить корогва.
Князь прогнав торгашне чмо,
ніхіло наїзджав  носорогом,
відкинувсь, ноги підкосили.
Пиляти ноничі, і  знову летить,
залупається  вонізмом ядро,
нариваєся на граблі,  збиває капоть,
стьобає стріли під золотими ворітьми.
Парафінять вежі по той бік,
Обіходять вивернуті стіни,
Шпиняють в лузи ядра,
Розторопалі не притворяються,
а белебенять окропом об’їдженок.


Рокочуть хребти навкруги.
Божевільні коні регочуть.
Буйні і наполохані махають з руки.
Поламані ребра, розбиті макітри.
Скиртують тіла в лихоманці.
Іздові гупочуть переді мною.
І блискавки мить, - Боже, мій!
Кодло монгол на бенкеті грози.