я зробила з цього трагедію каже Леся оберемком тримає його пасма
як жага до життя досі не згасла до рідної крові слів як ти цього хотів
захлинатися мовою кров’ю питомо розлогих текстів кохання
я прокидаюся зрання вмиваюся водою з рукомийника
я прокидаюся зрання вмираю щодня забуваю тебе кострубату жадану
знеболювання як отвір
я притискаюся до тебе брак повітря тут не означає холодне
Леся пише п’єсу “Одержима»
поки холод опановує кожну клітину крові шкіру чуття і м’яз
ти пам'ятаєш як ми вірили що життя можливе життя вірніше за нас
я захлинаюся цією любов'ю до неможливих формулювань
шукаю твою руку у темряві
на перефірії мого зору твоя рука
відбивається ти знайшла риму і все байдуже
ти знайшла наступну риму життя живе