я зробила з цього трагедію каже Леся оберемком тримає його пасма як жага до життя досі не згасла до рідної крові слів як ти цього хотів захлинатися мовою кров’ю питомо розлогих текстів кохання я прокидаюся зрання вмиваюся водою з рукомийника я прокидаюся зрання вмираю щодня забуваю тебе кострубату жадану знеболювання як отвір я притискаюся до тебе брак повітря тут не означає холодне Леся пише п’єсу “Одержима» поки холод опановує кожну клітину крові шкіру чуття і м’яз ти пам'ятаєш як ми вірили що життя можливе життя вірніше за нас я захлинаюся цією любов'ю до неможливих формулювань шукаю твою руку у темряві на перефірії мого зору твоя рука відбивається ти знайшла риму і все байдуже ти знайшла наступну риму життя живе |