янгол Коли час досягає кінця, Як пістолет скроні, Стікає вниз, по краплях з лиця, Як сльози, Гіркі й невагомі, Янгол твій охоронець Зістрибує з хмари своєї. І тихо сідає на краю ліжка Чужої твоєї оселі. “Знов тебе зрадили?” – тихо питає він “Хто цього разу?” Всі. Звідусіх сторін. Немов у кошмарі, коли переходиш на біг. І вилітає в провалля земля із під ніг твоїх. Немов на ріці, де немає Жодного острівця. Ні друга, ні брата, ні матері, ні отця, Щоб спертись на мить і перевести подих… Янгол уважно слухає І опускає погляд. “Я тебе не врятую – каже він – бо життя – це біг. Я бачу, як ти втомилась. Як ти збилась із ніг. Але того ніхто не зробить, навіть я замість тебе. Ти Зобов’язана до ознобу, до гробу бігти й повзти. Інші, котрі спинились – казав він – уже в труні. Дарма, що топчуть землю І марнують ресурси земні. Я бачив твоїх коханих – казав він – Лишивши тебе, Вони думали, що ростимуть, Та впирались в цегляну стелю. Я бачив твоїх друзів. І заздрісних подруг твоїх. Кожен твій порух, мов порох, З’юджував злість у них. Вони народили нащадків, проте, їх доля сумна. Не нарікай на щастя. Щастя і в них нема. Їх доля – злитись. Ними зневажена ти За одну лиш можливість – Бігти. І знову рости. Тому, прощай їх заздрість. Але виходить за поріг. Головне – не прив’язуйсь! Ні до добрих, ані до злих. Прощай, і обходь їх клунки. Перепони на твоїм шляху. Обнуляй рахунок цілунків, І ляпасів не рахуй. Не чекай, що є справедливість, Залишай на землі сліди. Прощай їх, вони зупинились. Прощай їх. І далі йди.
|