Придибали дощі відчути ренесанс трави,
її розпручення в хребтах ламких почути.
Отак візьми та краплю від гиляки відірви
та обережно поклади на спраглий пагін рути.

Та крапля всмокче в себе цілий світ,
вбере до решти тьмяним колапсаром,
щоб потім вибухнуть й усім привіт! -
танком намоклих кіс апсари.

Причапали дощі та ну місить
кізяк з соломою та глиною толоки.
Най заздрить несить й лопне бжухом сить,
вціляючи в калюжі кожним кроком.

Та суча посуха висотує життя,
ссе, ненаситна, до остатньої грамини,
врожаї пишні обертає на сміття
й колосів міць на млявий порох з глини.

Пришвендяли дощі та нумо прохромлять
кущів перуки й крон ватяні ковдри.
Де ж ви були? Гуртом злягати вашу мать!
Синюшні, спухлі, брезклі мочиморди.

Та все ж добули…
Іншалла та слава Йсу!
Ледачі лайдаки, драбуги!
За вас я свічку небу стрімко піднесу
та цівку променя впущу
в глибінь калюги.