Придибали дощі відчути ренесанс трави, її розпручення в хребтах ламких почути. Отак візьми та краплю від гиляки відірви та обережно поклади на спраглий пагін рути. Та крапля всмокче в себе цілий світ, вбере до решти тьмяним колапсаром, щоб потім вибухнуть й усім привіт! - танком намоклих кіс апсари. Причапали дощі та ну місить кізяк з соломою та глиною толоки. Най заздрить несить й лопне бжухом сить, вціляючи в калюжі кожним кроком. Та суча посуха висотує життя, ссе, ненаситна, до остатньої грамини, врожаї пишні обертає на сміття й колосів міць на млявий порох з глини. Пришвендяли дощі та нумо прохромлять кущів перуки й крон ватяні ковдри. Де ж ви були? Гуртом злягати вашу мать! Синюшні, спухлі, брезклі мочиморди. Та все ж добули… Іншалла та слава Йсу! Ледачі лайдаки, драбуги! За вас я свічку небу стрімко піднесу та цівку променя впущу в глибінь калюги.
|