* * *
Туманиться червона ртуть зірок
У небі, незахищенім -- мов крила.
Все заросло снігами… і Дніпро…
Дніпро заріс… колиска і могила.

Нема доріг і запахів. Лиш десь
Інтимний шепіт, а чи кулі посвист.
І хтось мене до вирію веде,
І хтось мені, далекий, стелить постіль.

За горизонтом, де цвітуть сади,
Мов піняться вогненно-вогкі вина,
Душа танцює… дід ще молодий…
Іще початок, ще не половина.

Ще сіно пахне космосом віків.
А космос -- океаном окаянним.
Зима… зима… сніги до димарів…
І рік новий… і ми, від щастя п’яні.

Рахуємо сніжинки теплих слів,
Що всім сміються крізь твоє волосся.

Сніги…
Нема ні неба ні землі.

Чекаєм того, що вже відбулося…