* * * Туманиться червона ртуть зірок У небі, незахищенім -- мов крила. Все заросло снігами… і Дніпро… Дніпро заріс… колиска і могила. Нема доріг і запахів. Лиш десь Інтимний шепіт, а чи кулі посвист. І хтось мене до вирію веде, І хтось мені, далекий, стелить постіль. За горизонтом, де цвітуть сади, Мов піняться вогненно-вогкі вина, Душа танцює… дід ще молодий… Іще початок, ще не половина. Ще сіно пахне космосом віків. А космос -- океаном окаянним. Зима… зима… сніги до димарів… І рік новий… і ми, від щастя п’яні. Рахуємо сніжинки теплих слів, Що всім сміються крізь твоє волосся. Сніги… Нема ні неба ні землі. Чекаєм того, що вже відбулося…
|