Життя, бува, вигадливим багате,
Мабуть, щоб кожен від свого п'янів.
У смутках днів задумливі Карпати,
Немов вино виброджують в мені.

У гущі слів – жорстких і безпринципних,
(Як на такі не згледівся й набрів?), –
Заплющу очі – конюшина квітне
І – гойдалка гуцульська – на горі!

Ліси таять соснову прохолоду
Й солодкі соки теплої трави,
І небо тут безкрайнє й повноводе –
Бери вітрильний човен і пливи!

Які ж роки одвернуть і отямлять,
Як брали ціле плато без оплат,
І на горі розгойдували пам'ять,
Відкоркувавши висоту Карпат?