Життя, бува, вигадливим багате, Мабуть, щоб кожен від свого п'янів. У смутках днів задумливі Карпати, Немов вино виброджують в мені. У гущі слів – жорстких і безпринципних, (Як на такі не згледівся й набрів?), – Заплющу очі – конюшина квітне І – гойдалка гуцульська – на горі! Ліси таять соснову прохолоду Й солодкі соки теплої трави, І небо тут безкрайнє й повноводе – Бери вітрильний човен і пливи! Які ж роки одвернуть і отямлять, Як брали ціле плато без оплат, І на горі розгойдували пам'ять, Відкоркувавши висоту Карпат?
|