Пізня осінь.
Гріюся при свічці,
Що тихенько плаче, бо вмира,
Тобто плавно запада у вічність,
Як у сон обідній дітвора.

Вийду з хати.
Золото і срібло...
Для душі.
Бо тіло не прийма.
Он в нору звіря якесь побігло.
Хтось он рибку золоту спіймав.

Загуло щось глибоко і різко:
Зірка впала?
Камінь із душі?
Попрощалась із листком берізка
І гриби померли на ножі.

Час прощальний, журавлиний, сонний.
А для когось, мабуть, смертний час...

Все жовтіє.
Лиш цвітуть вазони
У неволі,
Від любові...
В нас...

21 жовт. 16.