Опубликовано: 2016.10.21
Поэтический раздел: Универсальная лирика

Игорь Павлюк

***


Пізня осінь.
Гріюся при свічці,
Що тихенько плаче, бо вмира,
Тобто плавно запада у вічність,
Як у сон обідній дітвора.

Вийду з хати.
Золото і срібло...
Для душі.
Бо тіло не прийма.
Он в нору звіря якесь побігло.
Хтось он рибку золоту спіймав.

Загуло щось глибоко і різко:
Зірка впала?
Камінь із душі?
Попрощалась із листком берізка
І гриби померли на ножі.

Час прощальний, журавлиний, сонний.
А для когось, мабуть, смертний час...

Все жовтіє.
Лиш цвітуть вазони
У неволі,
Від любові...
В нас...

21 жовт. 16.

2016
© Игорь Павлюк
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/44781/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG