Як гарно впасти у траву,
Коли відійде денна спека,
Таку ще теплу і живу...
І загубитися далеко
Очима в неба глибині
Безмежній, синій, чистій-чистій,
Й забути про минулі дні.
І під легенький шепіт листя
Полинуть подумки в світи,
В незнані й невідомі далі,
Де будеш тільки лише ти
І де вмирають всі печалі,
Зникають болі і страхи,
І ти ширяєш, як лелека.
А світ наш, страшний і лихий,
Уже незнамо як далеко...
Мету ти визначиш нову,
Яка ще в тебе може бути.
Лиш варто впасти у траву
І, хоч на мить, про все забути.