Як гарно впасти у траву, Коли відійде денна спека, Таку ще теплу і живу... І загубитися далеко Очима в неба глибині Безмежній, синій, чистій-чистій, Й забути про минулі дні. І під легенький шепіт листя Полинуть подумки в світи, В незнані й невідомі далі, Де будеш тільки лише ти І де вмирають всі печалі, Зникають болі і страхи, І ти ширяєш, як лелека. А світ наш, страшний і лихий, Уже незнамо як далеко... Мету ти визначиш нову, Яка ще в тебе може бути. Лиш варто впасти у траву І, хоч на мить, про все забути.
|